Аналіз твору вірша "Книги в червоній палітурці", Марина Цветаєва:
Тема: Про улюблені книжки, про улюблене заняття – читання.
Ідея: світ дитинства та світ Книги — це один гармонійний та щасливий світ, а світ дорослих контрастує з ними, тому що вони більше не вірять в реальність світу Книги.
Головна думка: на думку автора, віра в живе слово Книги і робить дитину чистою, сміливою та щасливою. Герої найкращих творів світової дитячої літератури стали для багатьох хлопчиків і дівчаток різних країн та епох не тільки найкращими друзями, а й провідниками у неповторний світ, де завжди сяє сонце, де панують щастя, радість і завжди звучить дитячий дзвінкий сміх!
Ліричний герой: доросла людина "Из рая детского житья...". Рай — щось далеке та невимовно прекрасне. Дитинство залишилось у минулому ліричної героїні. Вона остаточно прощається з дитинством. Доросла героїня розуміє, що щастя, радість залишились у далекому дитинстві й ніколи не повернуться, в дорослому житті немає місця фантазії, літературні герої ніколи більше не оживуть. У дорослому житті багато зла та несправедливості, з гіркотою героїня говорить про те, що єдині, хто не зрадить, — це улюблені з дитинства книги, що робили її щасливою.
Сюжет вірша:
розповідає про маленьку авторку, одержимою книгами, і сюжетами творів Марка Твена. Дух ліричної героїні захоплювали напружені сцени, такі як розв'язка роману "Принц і жебрак", момент в печері з Томом і Беккі з "Тома Сойєра". Калейдоскопом ці сюжети миготять у міру прочитання вірша. Своє твір Марина Цвєтаєва закінчує, використовуючи урочисті звернення до славу дитинству і книгам - "про золоті часи", "про золоті імена". Вірш перетворюється в гімн, в оду літературі і юним рокам.
Художні засоби: епітети: «золоті часи», «потертому палітурці», «манірною вдови», уособлення: «тремтять вогники», вигуки: «мені страшно!», «Боже!» і риторичне питання: «... чому серед червоних книг знову за лампою не заснути б?».
Различия: 1. Царевна жила с отцом, т.к. мать умерла. 2. На спящую царевну наложила злая колдунья заклятие, а мертвую царевну возненавидела мачеха. 3. Спящая царевна уснула , когда укола палец веретеном, а мертвая царевна из- за отравленного яблока. 4. Спящую царевну положили в опочевальню, а мертвую царевну в хрустальный гроб на серебряной цепи в пещере 5. Спящая царевна "умерла "дома, а мертвая царевна -в доме богатырей. 6. Эти сказки написали разные люди. 7. Спящую царевну искал королевич Елисей, а мертвую царевну нашли слуги. Сходства: 1. Срезая царевна и мертвая царевна были царевнами (да, да :D) 2. Спящую и мертвую поцелуй любви. 3. спящая царевна и мертвая царевна в последствии вышли замуж за своих 4 . и там и там счастливый конец. 5. спящая царевна и мертвая царевна были красавицы.
«Вечер» (1803). Элегия принадлежит к произведениям романтизма. Г.А. Гуковский пишет о том, что элегия напоминает «музыкальный словесный поток, качающийся на волнах звуков и эмоций». Стихотворение имеет психологический подтекст: Уж вечер… облаков померкнули края, Последний луч зари на башнях умирает; Последняя в реке блестящая струя С потухшим небом угасает. В этих строках, с одной стороны, описывается угасание дня, а с другой — умиротворение лирического героя. Образ природы — символ невидимой божественной энергии.
Аналіз твору вірша "Книги в червоній палітурці", Марина Цветаєва:
Тема: Про улюблені книжки, про улюблене заняття – читання.
Ідея: світ дитинства та світ Книги — це один гармонійний та щасливий світ, а світ дорослих контрастує з ними, тому що вони більше не вірять в реальність світу Книги.
Головна думка: на думку автора, віра в живе слово Книги і робить дитину чистою, сміливою та щасливою. Герої найкращих творів світової дитячої літератури стали для багатьох хлопчиків і дівчаток різних країн та епох не тільки найкращими друзями, а й провідниками у неповторний світ, де завжди сяє сонце, де панують щастя, радість і завжди звучить дитячий дзвінкий сміх!
Ліричний герой: доросла людина "Из рая детского житья...". Рай — щось далеке та невимовно прекрасне. Дитинство залишилось у минулому ліричної героїні. Вона остаточно прощається з дитинством. Доросла героїня розуміє, що щастя, радість залишились у далекому дитинстві й ніколи не повернуться, в дорослому житті немає місця фантазії, літературні герої ніколи більше не оживуть. У дорослому житті багато зла та несправедливості, з гіркотою героїня говорить про те, що єдині, хто не зрадить, — це улюблені з дитинства книги, що робили її щасливою.
Сюжет вірша:
розповідає про маленьку авторку, одержимою книгами, і сюжетами творів Марка Твена. Дух ліричної героїні захоплювали напружені сцени, такі як розв'язка роману "Принц і жебрак", момент в печері з Томом і Беккі з "Тома Сойєра". Калейдоскопом ці сюжети миготять у міру прочитання вірша. Своє твір Марина Цвєтаєва закінчує, використовуючи урочисті звернення до славу дитинству і книгам - "про золоті часи", "про золоті імена". Вірш перетворюється в гімн, в оду літературі і юним рокам.
Художні засоби: епітети: «золоті часи», «потертому палітурці», «манірною вдови», уособлення: «тремтять вогники», вигуки: «мені страшно!», «Боже!» і риторичне питання: «... чому серед червоних книг знову за лампою не заснути б?».