Фрідріх уособлює найкращі людські риси. Зовні ця людина, можливо, навіть не викликає симпатії: "Був худий, гнилозубий і брудний". Проте цей персонаж має глибокий внутрішній світ. Займається Фрідріх ремеслом: "Робив тільки прикраси зі шматочків цегли". Навіть у скрутну хвилину наш персонаж не втрачає чуйності. Попри важку хворобу, він пестить та розважає дітей, сумує за власними дітками. Мабуть, його тішила надія, що вони все ж таки колись будуть разом. Серце Фрідріха сповнене віри, любові та добра. І у полоні, у часи хвороби, він вміє знаходити красу та не забуває про мистецтво. На жаль, хвороба та туга роблять своє - Фрідріх вирішує піти з життя.
Однажды после работы я лёг однохнуть, и только закрыв глаза услышал раздражающий шум дрели. Звук не прекращался. Я знал, что моц сосед Алексей что- то чинит. Но мне, как уставшему человеку было всё равно. Я вышел в коридор, позвонил в дверь и увидел добродушное лицо Алексея. Я накричал на него лишь за то, что он не даёт мне отдохнуть. Он сразу поник, извинился и закрыл дверь. Позже выяснилось, что он собирал кроватку для своей маленькой дочки. Когда я вернулся домой, я понял что был не прав. Всё таки худое дело- обидеть соседа!
Однажды мальчик начал завидовать другим что у них новые телефоны. И решил солгать что потярял свой чтобы ему купили новый. А сам старый телефон вечером после школы тайком положил в шкаф пока дома не кого не было. Когда пришли родители он сказал: я его потярял! Тогда купили новый телефон и в первый день школы его украли мальчик пришёл домой к тому времени родители нашли старый телефон. Он хотел сказать что новый украли но ему не поверели и остался со старым. Больше ему не верели и говорили кто вчера солгал тому и завтра не поверят!
Фрідріх уособлює найкращі людські риси. Зовні ця людина, можливо, навіть не викликає симпатії: "Був худий, гнилозубий і брудний". Проте цей персонаж має глибокий внутрішній світ. Займається Фрідріх ремеслом: "Робив тільки прикраси зі шматочків цегли". Навіть у скрутну хвилину наш персонаж не втрачає чуйності. Попри важку хворобу, він пестить та розважає дітей, сумує за власними дітками. Мабуть, його тішила надія, що вони все ж таки колись будуть разом. Серце Фрідріха сповнене віри, любові та добра. І у полоні, у часи хвороби, він вміє знаходити красу та не забуває про мистецтво. На жаль, хвороба та туга роблять своє - Фрідріх вирішує піти з життя.