Ну розгорнута відповіть це коли ну дивись аа коли ти зара дай я булку зім все відповідь це коли
1) В начале похода оба брата ведут себя отважно и воинственно, только Андрий в боях погружается в шум пуль и мечей, ему нравится сам процесс, а Остап более разумен, он просчитывает каждый шаг, поэтому его отец Тарас и говорит ему, что он мог бы быть хорошим атаманом.
2) Андрий скучает под Дубно от бездействия, потому что думает о своей возлюбленной полячке.
3) Об этом его попросила служанка полячки, которую он любил без памяти. Он не мог поступить иначе, потому что служанка сказала ему, что его любимая умирает с голоду, как и все жители города.
1) В начале похода оба брата ведут себя отважно и воинственно, только Андрий в боях погружается в шум пуль и мечей, ему нравится сам процесс, а Остап более разумен, он просчитывает каждый шаг, поэтому его отец Тарас и говорит ему, что он мог бы быть хорошим атаманом.
2) Андрий скучает под Дубно от бездействия, потому что думает о своей возлюбленной полячке.
3) Об этом его попросила служанка полячки, которую он любил без памяти. Он не мог поступить иначе, потому что служанка сказала ему, что его любимая умирает с голоду, как и все жители города.
П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» була написана у 1913 році, невдовзі перед початком першої світової війни, за мотивами міфа про скульптора Пігмаліона, який, створивши статую прекрасної Галатеї, закохався в неї до нестями й силою свого кохання за до богині Афродіти зумів вдихнути в неї життя. Закінчується цей давньогрецький міф щасливим союзом Пігмаліона та Галатеї.
У версії, яка запропонована драматургом, у ролі Галатеї з’являється лондонська квіткарка Еліза Дулітл, а Пігмаліон, що оживив її, — професор фонетики Хіггінс. Бернард Шоу яскраво демонструє свою віру в безмежні можливості людини: звичайній бідній замазурі Елізі з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння англійською літературною мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, які застигли в музиці, книгах, й вона жадібно вивчає їх. Елізу не просто приймають за справжню леді на великосвітському прийомі — розумна, талановита, вона стає по-справжньому гармонійною особистістю, яку, навіть самі того не бажаючи, створили професор Хіггінс та полковник Пікерінг. Еліза закохується у професора Хіггінса, але той не відповідає їй взаємністю, проте й відпустити Елізу зі свого дому не хоче, погрожуючи, що, мовляв, Еліза знову потрапить на саме «дно» Лондона.