Світ Грегуара - це світ дитинства, який є простим і одночасно неповторним. Грегуар - непосидючий хлопчик з багатою уявою і відносно низькою мотивацією до навчання.
Батьки Грега - це прості люди зі своїми поглядами і вимогами до сина. Вони сподіваються, що хлопчик буде трудолюбивим і успішним у навчанні, але згодом змирюються з тим, що світ їх сина не зовсім збігається із світом інших дітей.
Дитсадок і школа представлені як місця масової навчання, де оцінки та рейтинги займають першість, а увага до того, що діти насправді хочуть, залишається на задньому плані. Грег із своїм неосяжним захопленням гаремом машин і страхом від школи - прекрасний приклад того, як суспільство може забувати про індивідуальні потреби.
Особливу роль у Греговому житті відіграє його дідусь Леон, який мешкає на сусідній вулиці. Леон - це загадкова постать з багатою уявою та безліччю захоплень, він є однією з небагатьох людей, які можуть зрозуміти Грега і його світ. Саме у веранді його будинку хлопчик знаходить порятунок від витоків власного реального світу і може бути собою самим.
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам. /223/
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, Боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній Твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в Тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
А може, й те ще... Ні, не знаю,
А так здається... сам єси...
(Бо без Твоєї, Боже, волі
Ми б не нудились в раї голі).
А може, й Сам на небесі
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром! Бо дивись,
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Звичайне, радость та хвала!
Тобі, єдиному, святому,
За дивнії Твої діла?
Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі...
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!