Для того, щоб Джонсі захотіла жити, Берман намалював листок плюща. У цей вечір йшов холодний дощ, художник сильно замерз, а містер Пневмонія тільки цього і чекав. Літній чоловік був хорошою здобиччю для виснажливої хвороби.
Зранку Сью зайшла до кімнати Бермана, щоб розповісти про дивний останній листок плюща, який не хотів падати на землю і вже зробив свою гарну справу: Джонсі вирішила, що треба боротися за життя. Вона побачила жахливу картину: Берман лежить на підлозі, у руках тримає пензля, обличчя його у фарбі, як у Мікеланджело під час роботи над фрескою « Сикстинська капелла». Юна художниця зрозуміла, чому не падає лист плюща, хто його намалював. Вона до Берману лягти у ліжко, добре вкутала його і принесла бульйон, а ще попросила лікаря, що оглядав Джонсі, подивитися його.
Лікар оглянув Бермана й спитав: « Чи є у тебе якась мрія?». На що Берман відповів, що мріє намалювати шедевр.
« Свій шедевр ви вже намалювали. Ваш лист плюща врятував дівчині життя. У вас є шанс вилікуватися. Для цього потрібно лише сильно захотіти й мати мрію»,- сказав лікар.
Важко прийшлося Сью, адже їй прийшлося доглядати двох хворих, але вона не сумувала, а тільки раділа з того, що всі живі. Щоб дістати гроші на лікування, дівчина зробила виставку ранніх робіт Бермана і свої. Спочатку роботи не продавалися. Одного разу на цю виставку зайшов подивитися відомий колекціонер. Йому так сподобалися роботи, що він заключив контракт із Сью.
Пройшов час, Берман сказав, що йому краще. Джонсі та Сью дуже зраділи й покликали лікаря. Лікар оглянув хворого й здивувався: « Мабуть вам дійсно суджено зробити ще один шедевр. Можу вас привітати: містер Пневмонія переможений. Мені більше нема чого робити у вас.»
Зрозумівши, що кожну мить треба цінити, Берман та Джонсі взялися за роботу. Через декілька місяців вони вже влаштовували нову виставку. Найкращою роботою Джонсі на цій виставці була картина « Неаполітанська затока»
Мальчик Гек Финн – главный герой романа М. Твена «Приключения Гекльберри Финна». У него непростая судьба – из-за пьяницы отца, Геку приходилось бродяжничать, скитаться по добрым людям, жить на Но, несмотря на такие тяжелые условия, этот герой не озлобился, сохранил добрый и веселый нрав, отзывчивость, чувство справедливости. Однако самостоятельная жизнь наложила на героя свой отпечаток – конечно, Гек повзрослел раньше времени. Часто он ведет себя совсем как взрослый человек, особенно на фоне своих «благополучных» ровесников. Так, в самом начале романа, мальчишки под предводительством Тома Сойера создали свою разбойничью шайку, чтобы «грабить и убивать». Гек не видит в этой игре никакого проку: «Том Сойер называл свиней «слитками», а репу и зелень — «драгоценностями», а после, вернувшись в пещеру, мы хвастались тем, что сделали и сколько человек убили и ранили. Но я не видел, какая нам от этого прибыль». Герой рассуждает как взрослый человек, вынужденный сам заботиться о себе, о своем пропитании. И действительно, он может наловить в реке и приготовить рыбу, может даже убить дикого поросенка в лесу. Четко и продуманно, как взрослый, герой действует, когда изображает свое убийство, чтобы убежать от отца. И позже, когда начались его приключения на плоту, Гек часто совершает взрослые поступки. И это касается не только его «бытового» поведения, но и более серьезных дел. Так, Гек не бросает негра Джима в беде, когда узнает, что его разыскивают как беглого. Герой отправляется с ним путь, разделяя все испытания: «— Вставай скорее и собирайся, Джим! Нельзя терять ни минуты! Нас ищут! За нами погоня!» Гек проворен и находчив, никогда не теряет присутствие духа. Оказавшись на тонущем пароходе, он не только от шайки разбойников, но ухитряется взять половину их добычи и улизнуть с «Вальтера Скотта». Но и это еще не все. Гек разбойников, которые без лодки неминуемо бы утонули вместе с пароходом. Он рассказывает паромщику выдуманную историю о своей семье, которая якобы попала на судно, и паромщик людей. Больше всего, как мне кажется, «взрослость» героя проявляется в его отношении к Джиму. Гек относится к негру как к равному себе, несмотря на то, что Джим – черный раб. И поэтому, когда герой обидел Джима, он просит у него прощения: «…однако я пошел и даже ничуть об этом не жалею и никогда не жалел. Больше я его не разыгрывал, да и на этот раз не стал бы морочить ему голову, если бы знал, что он так обидится». Больше того, Гек не выдает Джима как беглого, хотя его мучает совесть, ведь он укрывает раба мисс Уотсон. Но у героя, по его собственным словам, «язык не поворачивается» рассказать про Джима, который стал его другом. До самого последнего момента, пока Гек не узнал, что мисс Уотсон освободила Джима, он выручал своего друга из беды, никогда не бросал его в трудную минуту. Таким образом, Гек Финн, несмотря на свой возраст, часто совершает взрослые поступки. Этот герой практичен и самостоятелен, никогда не теряет присутствия духа. Он верен своим друзьям, справедлив, судит о людях по их качествам и всегда, несмотря на сложные обстоятельства, находится на стороне Добра.
Мальчик Гек Финн — главный герой романа М. Твена «Приключения Гекльберри Финна». У него непростая судьба — из-за пьяницы отца, Геку приходилось бродяжничать, скитаться по добрым людям, жить на Но, несмотря на такие тяжелые условия, этот герой не озлобился, сохранил добрый и веселый нрав, отзывчивость, чувство справедливости.
Однако самостоятельная жизнь наложила на героя свой отпечаток — конечно, Гек повзрослел раньше времени. Часто он ведет себя совсем как взрослый человек, особенно на фоне своих «благополучных» ровесников. Так, в самом начале романа, мальчишки под предводительством Тома Сойера создали свою разбойничью шайку, чтобы «грабить и убивать». Гек не видит в этой игре никакого проку: «Том Сойер называл свиней „слитками“, а репу и зелень — „драгоценностями“, а после, вернувшись в пещеру, мы хвастались тем, что сделали и сколько человек убили и ранили. Но я не видел, какая нам от этого прибыль». Герой рассуждает как взрослый человек, вынужденный сам заботиться о себе, о своем пропитании.
Гончаров Владислав
Для того, щоб Джонсі захотіла жити, Берман намалював листок плюща. У цей вечір йшов холодний дощ, художник сильно замерз, а містер Пневмонія тільки цього і чекав. Літній чоловік був хорошою здобиччю для виснажливої хвороби.
Зранку Сью зайшла до кімнати Бермана, щоб розповісти про дивний останній листок плюща, який не хотів падати на землю і вже зробив свою гарну справу: Джонсі вирішила, що треба боротися за життя. Вона побачила жахливу картину: Берман лежить на підлозі, у руках тримає пензля, обличчя його у фарбі, як у Мікеланджело під час роботи над фрескою « Сикстинська капелла». Юна художниця зрозуміла, чому не падає лист плюща, хто його намалював. Вона до Берману лягти у ліжко, добре вкутала його і принесла бульйон, а ще попросила лікаря, що оглядав Джонсі, подивитися його.
Лікар оглянув Бермана й спитав: « Чи є у тебе якась мрія?». На що Берман відповів, що мріє намалювати шедевр.
« Свій шедевр ви вже намалювали. Ваш лист плюща врятував дівчині життя. У вас є шанс вилікуватися. Для цього потрібно лише сильно захотіти й мати мрію»,- сказав лікар.
Важко прийшлося Сью, адже їй прийшлося доглядати двох хворих, але вона не сумувала, а тільки раділа з того, що всі живі. Щоб дістати гроші на лікування, дівчина зробила виставку ранніх робіт Бермана і свої. Спочатку роботи не продавалися. Одного разу на цю виставку зайшов подивитися відомий колекціонер. Йому так сподобалися роботи, що він заключив контракт із Сью.
Пройшов час, Берман сказав, що йому краще. Джонсі та Сью дуже зраділи й покликали лікаря. Лікар оглянув хворого й здивувався: « Мабуть вам дійсно суджено зробити ще один шедевр. Можу вас привітати: містер Пневмонія переможений. Мені більше нема чого робити у вас.»
Зрозумівши, що кожну мить треба цінити, Берман та Джонсі взялися за роботу. Через декілька місяців вони вже влаштовували нову виставку. Найкращою роботою Джонсі на цій виставці була картина « Неаполітанська затока»