Объяснение:
Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
“Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма” автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти
до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.
Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса “Наталка Полтавка” та повість “Маруся”. Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. На прикладі двох цих дівчат автори прекрасно показують, що їх життя без коханих перетворилося на справжнє пекло – ніщо не могло їх втішити. Ніяк не можна називати це життям, це є справжнісіньким існуванням, якого ні одній людині побажати не можна. І якщо Наталка
таки стала щасливою разом зі своїм Петром, то Маруся так і не дочекалася Василя і померла від туги. Хіба це можна називати життям? Дещо складніше описане питання кохання у творах “Конотопська відьма” та “Енеїда”. Як мені здалося, в “Конотопській відьмі” герої були більшою мірою зосереджені на другорядних речах, в їх існуванні місця любові було дуже мало. Більш того, в деяких випадках те, що прийнято називати коханням, було замінено для них чарами Явдохи Зубихи. Все це в остаточному підсумку ні до чого доброго не призвело – практично всі герої цього твору залишилися ні з чим. В “Енеїді” питання кохання досліджено мало, але, на мою думку, там по-справжньому ніхто нікого не любив, а значить, і існування героїв цього твору мало небагато спільного зі справжнім і повноцінним життям.
Автори всіх вищезазначених творів добре розуміли життя і віддавали собі звіт в тому, що без любові час людини на Землі – це не життя, а існування. Я можу повністю погодитися з цією тезою. Крім того, необхідно відзначити, що, незважаючи велику кількість питань, порушених у творах, питанню кохання відведено важливе місце, не помітити це неможливо.
отметь лучшим!
В рассказе В.П.Астафьева «Васюткино озеро» тайга показала себя с разных сторон. По отношению к Васютке она вела себя и как недруг. И как друг. Мне показалась она живой.
Васютка с самого детства со своим дедом и отцом устраивали вылазку в тайгу, поэтому Васютка развил в себе наблюдательность, внимательность, выносливость, приобретал навыки выживания в дикой природе. Тайга не терпит трусов паникёров, приветствует храбрых, сильных, ловких, требует уважения к себе.. Много раз тайга испытывала Васютку на стойкость. Иногда Васютка поддавался панике. Тайга могла довести до смерти любого и, наоборот, своими припасами накормить, напоить, обогреть. Главное в тайге – это взять себя в руки. Наблюдательного путника тайга ориентировала, не уважающих её путала, испытывала, запугивала.
Несерьёзно Васютка отнёсся к тайге, вот она ему и отомстила, усыпила бдительность паренька, закружила его, запутала, усмехнулась и подкинула ему испытания. Своими проливными дождями, холодными ветрами, долгими ночами тайга приближала Васютку к смерти. Она пугала его, рвала на нём одежду, морила голодом. Но Васютка не сдался: собрал всю свою волю в кулак, применил все свои навыки. Васютка услышал тайгу, понял, что она от него требует. Тайга сжалилась над мальчиком и стала ему другом выбраться к людям. Она предоставила ему кров, пищу. Васютка выиграл поединок, и в награду от тайги получил целое озеро с кишащей в ней рыбой, чего так не хватало людям.
Читая рассказ Астафьева, я вместе с Васюткой ипытывала себя на прочность: блуждала с ним по тайге, голодала. Мёрзла, переживала вместе с ним и верила, что он вернётся домой. Этот рассказ научил меня ориентироваться в лесу добывать пищу, разводить костёр, устраивать ночлег, а самое главное – верить в свои силы.Попав в такую ситуацию, я вспомню этот рассказ и воспользуюсь Васюткиным опытом.