Нещодавно у мене з'явилася чудова нагода ознайомитися з доволі-таки незвичайним та водночас цікавим жанром літератури — фантастикою. Цей жанр одразу ж привабив мене своєю непередбачуваністю й таємничістю. До речі, фантастична література — це відносно молода література, вона з'явилася на початку XX ст. По суті вона виникла в той час, коли наука набула стрімкого розвитку.
На мій погляд, найвидатнішим письменником-фантастом можна назвати американця Рея Дугласа Бредбері. Його перу належить понад 800 різноманітних новел та оповідань. Між іншим, в усіх творах письменника йдеться про подальше життя людства, тобто про його майбутнє. Чи подобається мені майбутнє, змальоване у творчості Рея Бредбері? Відверто скажу, що ні. Чому? А ось, наприклад, узяти хоча б славетну новелу Рея Бредбері "Усмішка". Описані у творі події відбуваються у 2061 році. Людство вже пережило ядерну війну, у містах панує бідність і голод. Довкола панує суцільний безлад. Єдиною розвагою для людей було свято науки. Свято це полягало в тому, що мешканці міста виходили на вулиці й трощили заводи, фабрики, розбивали машини, нівечили архітектурні пам'ятки. І от в одному з таких міст відбувається вже відоме читачам свято науки. Люди прийшли на майдан, стали в чергу, щоб плюнути в картину, на якій зображена Мона Ліза зі своєю чудовою усмішкою. Невже так змогла б вчинити цивілізована людина? Виявляється, що так. Точніше, сама цивілізація змінила людину. Наука й техніка наскільки сягнули вперед, що людство геть забуло про моральні цінності. Люди перестали бути собою, вони стали жорстокими, грубими, бездуховними.
Новела американського письменника є своєрідним попередженням про небезпеку. Але все ще можна виправити. Просто люди не повинні забувати про духовність та моральні цінності.
ВОТ: 1-я планета - король; 2-я планета - честолюбец; 3-я планета - пьяница; 4-я планета - деловой человек; 5-я планета - фонарщик; 6-я планета - географ. Седьмой была Земля — очень непростая планета! Достаточно сказать, что на ней насчитывается сто одиннадцать королей, семь тысяч географов, девятьсот тысяч дельцов, семь с половиной миллионов пьяниц, триста одиннадцать миллионов честолюбцев — итого около двух миллиардов взрослых. Но Маленький принц подружился только со змейкой, Лисом и летчиком. Змея обещала ему, когда он горько о своей планете. А Лис научил его дружить. Каждый может кого-то приручить и стать ему другом, но всегда нужно быть в ответе за тех, кого приручил. И еще Лис сказал, что зорко одно лишь сердце — самого главного глазами не увидишь. Тогда Маленький принц решил вернуться к своей розе, потому что был за нее в ответе. Он отправился в пустыню — на то самое место, где упал. Так они с летчиком и познакомились. Летчик нарисовал ему барашка в ящичке и даже намордник для барашка, хотя раньше думал, что умеет рисовать только удавов — снаружи и изнутри. Маленький принц был счастлив, а летчику стало грустно — он понял, что его тоже приручили. Потом Маленький принц нашел желтую змейку, чей укус убивает в полминуты: она ему, как и обещала. Змея может всякого вернуть туда, откуда он пришел, — людей она возвращает земле, а Маленького принца вернула звездам. Летчику малыш сказал, что это только с виду будет похоже на смерть, поэтому печалиться не нужно — пусть летчик вспоминает его, глядя в ночное небо. И когда Маленький принц рассмеется, летчику покажется, будто все звезды смеются, словно пятьсот миллионов бубенцов.
В далёком, далёком царстве жила-была злая ведьма Марина. Она была очень ленивой, жадной и неряшливой ведьмой. Как-то раз Марина как всегда прогуливалась по своему золотому замку с люстрами из ящеров, мумиями-шутами и многими другими. Вдруг Марине в голову пришла чудная идея, сделать коробку, в котовой всё есть. Она наколдовала красивую, красную коробку с золотыми узорами, пославила её в угол, подпрыгнула 3 раза и махнула палочкой 3 раза. Коробка засветилась зелёным светом. Ведьма стала просить поездку на Бали, много книг, все моря, все говода, все планеты, все галактики и коробка не выдержала и превратила Марину в старую, седую крысу. С тех пор живёт Марина в сыром подвале своего же замка.
Нещодавно у мене з'явилася чудова нагода ознайомитися з доволі-таки незвичайним та водночас цікавим жанром літератури — фантастикою. Цей жанр одразу ж привабив мене своєю непередбачуваністю й таємничістю. До речі, фантастична література — це відносно молода література, вона з'явилася на початку XX ст. По суті вона виникла в той час, коли наука набула стрімкого розвитку.
На мій погляд, найвидатнішим письменником-фантастом можна назвати американця Рея Дугласа Бредбері. Його перу належить понад 800 різноманітних новел та оповідань. Між іншим, в усіх творах письменника йдеться про подальше життя людства, тобто про його майбутнє. Чи подобається мені майбутнє, змальоване у творчості Рея Бредбері? Відверто скажу, що ні. Чому? А ось, наприклад, узяти хоча б славетну новелу Рея Бредбері "Усмішка". Описані у творі події відбуваються у 2061 році. Людство вже пережило ядерну війну, у містах панує бідність і голод. Довкола панує суцільний безлад. Єдиною розвагою для людей було свято науки. Свято це полягало в тому, що мешканці міста виходили на вулиці й трощили заводи, фабрики, розбивали машини, нівечили архітектурні пам'ятки. І от в одному з таких міст відбувається вже відоме читачам свято науки. Люди прийшли на майдан, стали в чергу, щоб плюнути в картину, на якій зображена Мона Ліза зі своєю чудовою усмішкою. Невже так змогла б вчинити цивілізована людина? Виявляється, що так. Точніше, сама цивілізація змінила людину. Наука й техніка наскільки сягнули вперед, що людство геть забуло про моральні цінності. Люди перестали бути собою, вони стали жорстокими, грубими, бездуховними.
Новела американського письменника є своєрідним попередженням про небезпеку. Але все ще можна виправити. Просто люди не повинні забувати про духовність та моральні цінності.