Доки будемо жити в громадськім порядку — доти ніяка ворожа сила не переможе нас». ці слова сказав головний герой повісті івана франка «захар беркут». він давно переконався, що людина сама, без громади, слабка і безпорадна. нічого людина сама не вдіє. тому ці слова звучать заповітом нащадкам.
читаючи твір і. франка, кожний захоплюється тухольцями, їх непереможним духом, вірністю, патріотизмом. проблема патріотизму була, є і завжди буде актуальною. і захист вітчизни — це священний обов'язок кожного громадянина.
в образі захара втілені мудрість, мрії і прагнення цілого народу. думаю, цією повістю і. франко хотів сказати, що загарбник, який би численний він не був, буде знищений. автор закликає свій народ до єдності й утверджує думку: народ непереможний доти, доки він згуртований. ця повість учить любити свій народ, свою країну, яка зазнала стільки незгод у минулому, вірно їй служити, цінувати єдність і згуртованість.
я вважаю що, автор вчить нас бути гідними нащадками славного патріота і волелюбця захара беркута.
Материалом для книг служил пергамент, называвшийся на Руси «харатья» (от латинского слова «charta» — «письмо, сочинение»), а также «кожа», «телятина». Писались книги железистыми чернилами, имевшими коричневатый оттенок. Для чернил использовалось старое железо (например, гвозди) и дубильные вещества («чернильные орешки» — наросты на дубовых листьях). Для блеска и густоты добавляли вишневый клей и патоку. Для украшения применяли цветные краски, особенно красные, а также листовое золото, реже серебро. Орудиями для письма служили гусиные перья, а для торжественного писания использовали лебединые и павлиньи перья. Кончик пера срезался наискось, посередине острия делался короткий расщеп. Процесс написания книг протекал так: писец сидел на табуретке рядом с невысоким столиком, на котором располагались письменные принадлежности. Пергамент он держал на коленях. Перед написанием текста пергамент разлиновывался с линейки и шильца, а с XVI века для линования листов стали применять рамку с натянутыми на ней нитями. Сушили чернила, присыпая их песком. В монастырских и княжеских книжных мастерских было разделение труда. Рукописная книга имела форму кодекса и состояла из сложенных вдвое листов пергамента. Сначала текст переписывался чернилами, а затем в оставленные пустые места вписывались красные строки. Особый мастер-художник украшал книгу заставками и миниатюрами (рисунками). После этого книга попадала в руки переплетчику, который сшивал листы и делал переплет. Переплетом служили две доски, обтянутые кожей, иногда бархатом или парчой. К переплету прикрепляли выпуклые бляхи из металла (меди, золота или серебра). Некоторые книги помещали в оклад — своего рода футляр, серебряный или даже золотой. Его украшали драгоценными камнями. Книга получалась большой и тяжелой. Держать ее в руках было трудно, поэтому при чтении ее клали на стол. Естественно, что такие книги принадлежали богатым людям, монастырям и церквям. Создание рукописной книги занимало много времени, иногда несколько лет.
читаючи твір і. франка, кожний захоплюється тухольцями, їх непереможним духом, вірністю, патріотизмом. проблема патріотизму була, є і завжди буде актуальною. і захист вітчизни — це священний обов'язок кожного громадянина.
в образі захара втілені мудрість, мрії і прагнення цілого народу. думаю, цією повістю і. франко хотів сказати, що загарбник, який би численний він не був, буде знищений. автор закликає свій народ до єдності й утверджує думку: народ непереможний доти, доки він згуртований. ця повість учить любити свій народ, свою країну, яка зазнала стільки незгод у минулому, вірно їй служити, цінувати єдність і згуртованість.
я вважаю що, автор вчить нас бути гідними нащадками славного патріота і волелюбця захара беркута.