У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа». Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу — влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
"В человеке должно быть все прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли", - говорит персонаж пьесы «Дядя Ваня» Антона Павловича Чехова. Я полностью согласен с этим утверждением. На мой взгляд, красота состоит именно в гармонии внешнего и внутреннего.
Внешняя красота - это очень хорошо, но она же ненадолго. К тому же красота - понятие субъективное, то есть для каждого понятие красоты свое. А если к красоте не прилагается ума и душевных качеств, то такой красавец или красавица скоро окажутся не у дел. Внешняя красота может в жизни, но не везде и не всегда. Кроме того, я считаю, что красота и ум - это тоже мало. Разве будут любить и ценить человека, у которого есть красота и ум, но нет чести и совести?
Поэтому, на мой взгляд, истинно красивым можно назвать только человека, который красив и внешне, и внутренне.
Только того, которого ты считаешь красивым. Не того, кого считают красивым другие. не того, кого считаем красивым большинство. Назвать красивым человека можно только если он нравится лично тебе.1) Описание проблемы. Типа: Зимний вечер, тусклый свет монитора, снег за окном, чашка горячего кофе, эта обстановка навеяла мне мысль о красоте, и мне стало интересно что же такое красота. 2) Комментайрий к проблеме. Например: Никогда не задумывался, а ведь действительно мало кто из нас задумывался что красиво а что нет. 3) Определение красоты. Например: Что же такое красота? Красота это критерий психологического восприятия внешнего вида кого-либо или чего-либо, у всех понятие о красота разное заначит это понятие субъективное. 4) Подробное определение. Например: Какими же свойствами должна обладать красота: отсутствие чего либо и присутствие чего либо. 5) Подгоняем тело под это определение 6) Пишем вывод.есть второй вариант, берем набор общепризнанно красивых людей и созадем человека из их частей
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа». Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу — влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.