Герой, чиє ім'я стоїть в назві твору, займає в ньому особливе місце, серед інших героїв «Слова ...» його образ особливо яскравий і виразний. Мені здається, що саме князь Ігор, особистість складна і суперечлива, найбільш близький сучасній людині, а тому викликає щирий інтерес, хоча він відділений від нас величезної тимчасової дистанцією.
Ставлення автора «Слова ...» до руських князів, зображеним в ньому двоїста, що позначилося і в образі князя Ігоря. З одного боку, автор бачить в князів представників Русі, він їм співчуває, пишається їх успіхами і переживає за невдачі. З іншого боку, він засуджує їх егоїзм, розбрат і місницькі політику, їх небажання відстоювати общерусские інтереси .. На прикладі походу на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича автор показує, до чого призводить відсутність єднання, а тому для вираження головної ідеї «Слова. .. »образ князя Ігоря має дуже велике значення.
Ігор діє за формулою: «ми собе, а ти собе». Він йде в похід на половців один, а тому і терпить поразку. Святослав Київський, з яким солідарний автор, говорить Ігорю, що він самостійно відправляється в похід тому, що шукає собі славу, яку не бажає ні з ким ділити, крім кількох вірних йому князів:
Русичі великі поля червленими щитами перегородили,
Шукаючи собі честі, а князю - слави.
Хоробрий, але недалекоглядний Ігор йде в похід, не дивлячись на те, що з самого початку його попереджають про поразку численні «знамення»:
Сонце йому тьмою путь заступало;
Ніч стогонами грози птахів пробудила;
Свист звіриний встав,
Збив див -
Кличе з верху дерева,
Велить прислухатись ...
Але Ігор не бажає нічого і нікого слухати, він вірить в свою зірку і з невеликим загоном соратників йде в похід. Він, безумовно, любить батьківщину, але бажання особистої слави «заступає йому знамення». Перед походом він звертається до своєї дружини:
Краще адже убитим бути,
Чим полоненим бути;
Сядемо ж, брати,
На бистрі коні
Так подивимося хоч
На синій Дон.
Фінал оповідання дає дещо інший поворот в трактуванні образу князя Ігоря. Переломним моментом служить центральний епізод третій частині -плач Ярославни, юної дружини Ігоря, яка представляє собою образ ідеальної російської жінки. Вона оплакує не тільки полон чоловіка, але сумує про всіх полеглих російських воїнів. У народно-пісенних традиціях вона кличе на до сили природи: «вітер, вітрило», Дніпро Словутич, «світле і Трисвітлого сонце». Її плач - це дивовижне по красі і виразності символічне уособлення плачу всій землі Руській про загиблих і полонених своїх захисників.
Але плач Ярославни має і ще одну дуже важливу функцію: він покликаний освятити втеча Ігоря з полону, що вважалося вчинком, що завдає шкоди честі князя. Тут його втеча як би освячено космічними, природними силами, які покликані плачем Ярославни.
Объяснение:
Александр Сергеевич Пушкин – русский поэт, писатель, драматург. Он величайший творец, его перу принадлежит около тысячи произведений, но я хочу рассказать лишь об одном из них.
Повесть я прочитала совсем недавно по школьной программе. Книга вызвала у меня бурю эмоций: радость, волнение, грусть и изумление. Прочитав, я не могла поверить в такое стечение обстоятельств.
Хоть главные герои произведения – Гринёв и Пугачёв, но повесть называется «Капитанская дочка», потому что именно Мария Миронова – образец нравственности, она обладает мужественностью, стойкостью и верой.
В «Капитанской дочке» автор затронул исторические и общечеловеческие проблемы. Его герои живут и действуют в непростые времена – в России идёт восстание Пугачёва.
Александр Сергеевич Пушкин раскрыл характер каждого героя. Гринев – человек слова, даже перед лицом смерти он будет говорить правду. Сначала Пугачёв мне был противен, но после его благородных поступков я поменяла свое мнение.
В момент прочтения книги я всё время переживала за отношения Петра и Марии. Произведение прочитала на одном дыхании, невозможно было оторваться от книги.
Я всем советую прочитать эту превосходную повесть. Вы не потратив на это произведение несколько часов. Эта книга – прививка от пошлости, трусости и предательства.