була собі дівчинка, яка завжди всім посміхалася, ділилася, і була доброю (Аня). І була у неї сусідка по вулиці, вона всім грубила і була не дуже добра (Ліза). Але одного разу їй сказала Аня: Чому ти така зла? Люди тобі нічого не зробили поганого!
Ліза замовкла, потім різко вигукнула: ти така добра, і думаєш що світ весь також! Розвернулася і пішла. Аня задумалася, їй було образливо що Ліза була так груба до неї. Ліза прийшовши додому, зрозуміла, що поступила неправильно. На наступний день Ліза знайшла Аню на берегу озера, вибачтлася. Після цього Ліза стала більш добрішою до світу, і доброзичливішою.
Жив собі Подорожник, та, попри те, що ріс Подорожник уздовж дороги на узбіччі, до нього усі ставилися з повагою, та називали не інакше як лікарю-Подорожник. Ось і Ведмідь прийшов до нього після зимової сплячки підлікувати свою лапу.
– Я усю зиму пролежав у барлозі та ні з ким не товарищував, – сказав Ведмідь лікарю-Подорожнику, – мені було темно та моторошно, тому я лапу смоктав й від неї майже нічого не лишилося.
– То є так, дитинко, – по-доброму посміхнувся лікарь-Подорожник та наклав своє листячко на ведмеже плече.
У Ведмедя одразу ж відросла нова лапа. Не проста, а уся вкрита медом. Ведмідь зрадів та пішов до бджіл хизуватися нею.