1. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
2. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб… Усі закони виставте!
3. Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе
4. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…
5. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!.. Чуєш?.. Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, — от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріще вб’ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!..
6. Нащо Вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш!
7. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..
Вторая половина произведения посвящается сравнению окружающего мира и человека. Поэт, не обращая внимания на свою юность, чувствует себя в душе древним стариком. Пишет о том, что люди его возраста, это «легкое племя», жизнь которых быстра и скоротечна. Люди, как листья, счастливы солнечному дню, ветерку, траве. Но юность проходит достаточно быстро, зрелый возраст – грусть, старчество – страдания и понимание своей бес
Как думает Федор Тютчев, старчество и бес нереально избежать, но пребывание в пожилом возрасте не имеет никакого смысла, оно теряет все возможные краски и радость. Еще не понимая, что прожитые года делают человека умнее и дает хорошую почву для раздумий, поэт видит в окончании своей жизни только боль и обиды, и всячески пытается этого избежать.
Источник: Анализ стихотворения Тютчева Листья 5, 6 класс