Роман Шолом-Алейхема — це один з найпоетичніших творів світової літератури. Чим він так привертає увагу читачів?
На мій погляд, саме тим, що автору вдалося, розповідаючи історію кохання між Шимеком і Бузею, презентувати її як таїну зародження кохання; як поему - багату на метафори й символи чаклунського кохання, сповненого чарівності й світлого суму. Більш того, ця оповідь насичена перлинами з «Біблійної Пісні над піснями» до тексту якої постійно звертається закоханий хлопець.
Духовний світ закоханих підлітків – широкий та неосяжний. Вони щиро вірять у чарівний світ казкових героїв, добра і краси, милосердя і мужності. Спілкуючись між собою, вони допомагають один одному відчувати себе господарями свого світу, радіти від самих звичайних речей, долаючи життєві негаразди.
На мою думку, дуже поетично й зворушливо звучать з дитячих вуст рядки: «Наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... Це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше…!». Підлітки відчувають себе з’єднаними, як закохані Соломон і Суламіт у «Пісні над піснями». Найзаповітнішим бажанням Шимека було піднятися з Бузею в висоту до самих хмар і полетіти за океан в країну карликів, потомків богатирів царя Давида.
Але це дитяче наївне кохання втрачене… Мрія про ідеальну любов залишилася нереалізованою й навколишній світ втрачає своє символічне звучання. «Наш двір уже не виноградник Царя Соломона,…». Втім Шимек розуміє, що любить Бузю тією священною, пекельною любов'ю, як описано в “Пісні пісень.” Але йому залишається лише згадувати про царицю свого серця, залишивши в своїй пам’яті чарівність дитячої казки.
Объяснение:
ответ:1)Казаки́ или козаки — представители казачества — специфической этно-социальной общности, сформировавшейся в рамках особого, служилого сословия на территории современных Австрии, Казахстана, Польши, России, Украины, Хорватии, Чехии.
2)Казаки являются воинами и хлеборобами одновременно. Этими двумя понятиями определяется жизнь казаков. Надо сказать, что исторически казачество складывалось на границах России, где были часты вражеские набеги, поэтому казаки были вынуждены с оружием в руках вставать на защиту своей земли, которая отличалась особенным плодородием и сторицей вознаграждала за вложенный в нее труд. Позднее, уже находясь под властью русского царя, казачество существовало привилегированным военным сословием, что во многом и обуславливало сохранение у казаков древних обычаев и традиций. К примеру, с малых лет казаки привыкают к коню, выступающему у них не просто орудием труда, а верным другом в бою и товарищем (за сердце берет описание плачущего богатыря Христони по уведенному красными Воронку). Все они воспитываются в уважении к старшим и беспрекословном подчинении им (Пантелей Прокофьевич мог наказать Григория даже тогда, когда под началом последнего находились сотни и тысячи людей). Казаки управляются атаманом, избираемым войсковым Казачьим Кругом.
3)Мелеховы изначально выделяются среди других жителей хутора Татарский. Прокофий, носивший бороду и русскую одежду, был «чужим, непохожим на казака». «Исчерна-смуглым» и «бедовым» растёт и его сын Пантелей. Прозвали соседи Мелеховых «турками» за их горбатый нос и «диковатую» красоту.
Дом Мелеховых имел вид «самодовольный и зажиточный», благодаря усилиям Пантелея Прокофьевича. Старший Мелехов, его жена, двое сыновей с жёнами, дочь, а затем и внуки – таковы обитатели мелеховского дома.
Но, мирную жизнь хутора нарушает сначала Мировая, а затем Гражданская война. Разрушается привычный казачий уклад, рушатся семьи. Не обходит стороной беда и Мелеховых. Пантелей Прокофьевич и оба его сына оказываются захваченными водоворотом страшных событий. Трагично складывается судьба и других членов некогда крепкой семьи.
Объяснение:
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."