Риси характеру Ребекки Щирість і готовність до самопожертви. Надзвичайна мужність і витримка. Уміння вірити та сподіватися на краще. Ребекка надзвичайно сильна в душі, вона може скоритися долі (вірність традиціям батьків, нерозділене кохання). Бріан де Буагільбер член ордена тамплієрів, або храмовників, противник лицаря Айвенго і короля Річарда I. Колись Бріана покинула його кохана, після чого він і став храмовником, щоб мати можливість мстити. Орден забезпечував йому безкарність і давав владу над людьми. Але от не знає ні в чому відмови Бріан закохується в прекрасну єврейку Ребекку, однак та рішуче противиться його домаганням. Спочатку виключно плотські почуття переростають в нездоланну пристрасть, Буагільбер визнає перевагу Ребекки над ним, поважає її гордість і почуття власної гідності. Бріан готовий принести в жертву все, що у нього є: положення в ордені, своє славне ім’я і свою віру. Він пропонує їй виїхати з ним з країни, обіцяючи зробити її там королевою. Але прекрасна і горда язичниця, вірна своїм ідеалам честі та заповітам предків, відкидає його. І ось трибунал храмовників засуджує її до спалення на вогнищі. Бріан підказує Ребеці вимагати від трибуналу «Божого суду» — поєдинку лицарів, результат якого і вирішить долю вироку. Однак трибунал призначає Бріана захисником інтересів ордена в цьому поєдинку. Борг перед орденом і пристрасть до Ребекки борються в душі Бріана. Боротьба досягає такого напруження, що серце лицаря не витримує, і він помирає, лише розпочавши поєдинок. Як переможець, Айвенго розпоряджається по-християнськи поховати Бріана, а його замок переходить у володіння короля.
Стихотворение «Тучи», созданное Михаилом Лермонтовым в 1840 году, относится к позднему периоду творчества поэта. Написано оно было во время второй кавказской ссылки, когда автор пребывал в разладе не только с окружающим его миром, но и с самим собой.
Лермонтов пытается найти ответ на вопрос, является ли его очередная ссылка обычным правительственным решением, или же за ней угадывается воля судьбы, от которой, как известно, еще никому не удавалось уклониться. Однако если понять, что же происходит с его собственной жизнью, поэт не в состоянии, то поведению туч он находит вполне разумное и очень поэтическое объяснение. Лермонтов уверен, что они свободны от страстей и пороков, ко всему равнодушны и безучастны, и им попросту наскучили холодные северные края. «Нет у вас родины, нет вам изгнания», — утверждает поэт, втайне завидуя тучам, которые не подчиняются человеческим законам. Они – вне времени и вне событий. У этого произведения есть свой подтекст, который заключается в том, что люди не умеют жить в гармонии с природой. Они могут лишь с восхищением наблюдать за ее метаморфозами, но никогда не станут единым целым с землей, водой, воздухом и огнем. Именно по этой причине, считает автор, возникают все беды и проблем человечества, которое не может подняться над мирской суетой, как тучи, и отказаться от собственной гордыни, обид, желаний и стремлений.
Свое поколение Лермонтов сравнивает с ними, холодными, безжалостными, безучастными и совершенно никчемными, у которых нет родины и привязанности, целей и желаний, чувств и сострадания.
