Главный герой произведения – Слепцов. Он потерял сына. Сын, видимо, был единственным близким человеком, единственным утешением, надеждой. Оттого–то и удивляется Слепцов тому, что «сам он ещё жив», ведь гроб был наполнен «его жизнью».
Систему персонажей можно представить в следующем виде:
Девушка из дневника- СЫН => СЛЕПЦОВ <= БАБОЧКА -Иван
Основополагающий принцип этой системы следующий: эта система отражает тему жизни и смерти. Слепцов – главный герой произведения. Он стоит между этими двумя явлениями и ему предстоит сделать выбор. Сын – отражение линии смерти, бабочка – жизни. Можно сказать, что он стоит между двух огней.
Фабула данного произведения напоминает фабулу «Легкого дыхания» Бунина. Повествование начинается с «конца», т. е. сначала мы узнаем отца, видим, что он чем-то озабочен, но лишь потом узнаем о причине его переживаний (лишь во второй главе), в третьей главе узнаем о переживаниях сына, а в четвертой главе снова возвращаемся к переживаниям отца. Но в «Легком дыхании» такая фабула необходима для того, чтобы ощутить это легкое дыхание. В данном произведении, если поменять события местами, то будет описана не жизнь Слепцова, а жизнь самого мальчика, его смерть и реакция отца. Нам же, благодаря такой фабуле, удается увидеть лишь реакцию отца, которая, безусловно, является главным элементом в тексте.
Обычная фабула => жизнь мальчика в деревне, его влюбленность, дневник, переезд в Петербург, смерть, горе отца, похороны мальчика в деревне.
Перевернутая фабула => горе отца, жизнь мальчика в деревне, переезд в Петербург, смерть, похороны мальчика в деревне, его влюбленность, дневник, горе отца.
Не виден замысел автора при обычной фабуле. Внутренний конфликт героя (Слепцова) и является в рассказе Набокова сюжетообразующим. Т. о. автор «перевернул» фабулу, чтобы показать главный конфликт.
Автор разделил свой рассказ на четыре части, каждая из которых означает ступень: с каждым шагом Слепцов приближается к нервному срыву – обрыву, бездне. С каждой главой нарастает драматизм повествования. За четыре главы успевают пройти целые сутки: 1 глава – ночь, 2 – утро, 3 – день («после обеда»), 4 – ночь. За сутки Слепцов успел и подумать о смерти всерьез, и принять новую жизнь.
Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її «спеціальність»), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. «Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося». М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.
Объяснение:
1 ) Чумак шукав багатого магазина.
2 ) Чумак привітався з двома панами. Розповів проблему
3 ) Пани сміялись. Відмовили.
4 ) Чумак пішов з магазину.
КчаУ