ответя честно не знаю
Объяснение:
Заха́р Бе́ркут» (повна назва «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті») — історична повість[a] письменника Івана Франка у жанрі історичного епосу про боротьбу у XIII столітті українського карпатського племені проти нашестя монголів.
Повість написано за півтора місяця з 1 жовтня до 15 листопада 1882 року на конкурс, оголошений львівським часописом «Зоря». Вперше видано у цьому ж часописі у журнальному форматі у 9 номерах за 1883 рік.[1][2]
Повість «Захар Беркут» вважається однією з найуспішніших повістей в українській літературі: за більше як 135 років з часу написання повісті, в оригіналі українською її перевидали вже сотні разів загальним накладом понад 5 млн примірників. Крім того, повість є одним з найвідоміших представників української літератури закордоном: перший переклад іноземною мовою з'явився 1889 року вже через 7 років після друку оригіналу й опісля книгу було перекладено вже понад десятьма іноземними мовами.[⇨]
Відповідь:
Напишу у вигляді плану:
1. Книга починається з опису полювання (ловів), які влаштував новий боярин Тугар Вовк, святкуючи "почин нового життя". Полювання велося на "грубу звірину". В провідники боярину громада дала молодого хлопця - Максима Беркута. В ловах брала участь донька Тугара - Мирослава. Максимові сподобалася смілива дівчина. А ще на цьому полюванні він врятував їй життя, захищаючи від ведмедиці.
2. Максим знайомить Тугара Вовка і Мирославу з селом, його традиціями, історією. Максим просить Тугара Вовка віддати за нього заміж Мирославу. чим дуже розлютив боярина, який вважає, що простий смерд не сміє і мріяти про його єдину доньку.
3. Тухольська громада за є Тугара Вовка на громадський суд, але боярин відповідає лише одне - всі землі йому подарував князь, а тому він має право робити що завгодно. Крім того, на цьому суді Тугар Вовк на очах у всіх людей вбиває чоловіка, який хотів свідчити проти Тугара. За це розгнівані люди вирішують виселити боярина із своїх земель. Тим часом до тухольської громади приходять посланці з сусідніх сіл з новиною, що на їхні землі суне монгольська навала і потрібно боронитися.
4. Розлючений Тугар Вовк з донькою Мирославою їде до монголів. Мирослава розуміє, що недаремно ходять чутки про те, що її батько зрадник. Тугар Вовк пропонує монголам провести їх через тухольський перевал, розраховуючи на те, що монголи приборкають норовливих тухольців.
5. Тухольські хлопці разом з Максимом дають відсіч монгольському загонові. Тугар Вовк з монголами бере Максима у полон. Захар Беркут на громадській раді пропонує не відбити ворога від села, а знищити. В цей час приходить Мирослава і передає громаді пораду Максима не спиняти монголів перед тісниною, а закрити їх у гірській долині, в якій розміщене село, і заморити голодом або вирубати віх до одного.
6. Мирослава навчила тухольців робити метавки. Люди дружно готуються до бою. Тугар Вовк робить спробу домовитися про обмін життя Максима на вихід монголів з долини, але Захар Беркут відмовляється.
7. Захар Беркут пропонує перегородити священним каменем (Сторожем) річку, яка текла через долину і затопити монгольський загін, тим більше, що перед цим у горах впали сильні дощі. Максим тим часом, у монгольському таборі тягне час, водячи монголів по селі і обіцяючи показати таємний вихід з долини.
8. Долину затоплює. В монгольському таборі починається паніка. Тухольці зверху ігають, як безжалісна стихія забирає життя у людей. Бегадир Бурунда (монгольський ватажок), тримаючись на невеличкому острівці з каміння, востаннє пропонує обміняти своє життя на життя Максима, якщо ні, то обіцяє відрубати йому голову і заносить меч. Тугар Вовк в останню хвилину відтинає руку з мечем, чим рятує Максима від вірної погибелі. Всі разом падають у бурхливу річку, тому що каменем, пущеним Захаром з метавки, острівець розносить.
9. Максим врятувався, а Тугар Вовк потонув. Захар Беркут святкує перемогу над ворогом і радіє, що його син залишився живим. Але всі ті потрясіння, які прийшлося йому пережити в останні дні даються взнаки і Захар помирає. Останні його слова звернені до громади з проханнмя жити дружно, поважати волю і традиції, передати цю шану прийдешнім поколінням.
Пояснення:
Эврисфей придумал новое задание для сына Зевса. Далеко на востоке обитало племя амазонок, которыми правила царица Ипполита. Ее пояс был подарком бога Ареса и символизировал собой верховную военную власть. Дочь Эврисфея Адмета захотела заполучить его. Она попросила отца добыть ей этот символ военной власти. Царь решил отправить в трудный поход Геракла.
Сын Зевса понимал, что поход будет нелегким и займет много времени. Поэтому он набрал целый отряд прославленных воинов, среди которых был Тесей.
Разгневанный Геракл уничтожил множество жителей острова и взял столицу в осаду. Сыновья Миноса поняли, что совершили большую ошибку. Поражение был неизбежно. К сыну Зевса были отправлены послы, которые стали умолять его снять осаду и взять с собой любых двух жителей взамен убитых. Геракл забрал Алкея и Сфенела.
Амазонки уже были наслышаны о славе Геракла. Женщины с восхищением разглядывали могучую фигуру героя. Ипполита поинтересовалась, зачем сын Зевса прибыл в их столицу Фемискиру. Геракл чистосердечно ответил, что явился в страну амазонок с вооруженным отрядом по прихоти дочери царя Эврисфея. Ипполита была тронута мирными словами Геракла и хотела отдать пояс, но вмешалась Гера. Отличилась амазонка Протоя, убившая семь членов отряда. Протою смог убить только сам Геракл. Войско амазонок потерпело поражение, и они поспешили заключить мир. Геракл забрал пояс и доставил его Эврисфею.