Протягом життя кожна людина хоче бути схожою на когось, орієнтуватися на той чи на той вчинок. Хтось хоче бути схожим на тата, хтось на маму, а коли люди дорослішають, то обирають орієнтиром видатних людей, які досягнули в житті неабияких успіхів.
На мою думку, люди роблять цей вибір тому, що орієнтуються на найкращі моральні цінності. По-перше, вони прикрашають людину, тому вона має безліч хороших друзів та знайомих, які цінують її за ці моральні якості. По-друге, завдяки їм ми здобуваємо повагу й шану інших.
Розмірковуючи над цим, я пригадала головну героїню однойменного твору Ліни Костенко ,,Маруся Чурай" - Марусю. Весела, привітна дівчина, її пісні співала вся Полтава. Але з нею трапилась біда. Ось вона стоїть у суддівській залі, чекаючи вироку. Та хіба ж вона оступилася б, коли б не її зрадливий коханий? Хіба її моральні якості зникли? Звичайно, ні. Доказами цього є те, що пише Ліна Костенко в таких своїх рядках: ,,Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину - можна?" Закони моралі повинні бути найвищими законами людства, за ними людина й повинна відповідати перед собою та Богом, тому що перед суддею може стати і той, хто є морально та духовно чистою людиною.
Проводячи історичні паралелі, я згадала1932-1933 роки, коли в Україні був голодомор. Деякі люди, перебуваючи в стані страшного голоду, забули про всі закони моралі, щоб не вмерти, їли собак, котів і навіть людей. Саме так, адже таке страшне явище, як канібалізм було виявлене в ті часи. Звичайно, умови тодішнього життя виправдовують їхні вчинки. Перед людьми поставав вибір: забути про закони моралі – і вижити чи дотримуватись правильних орієнтирів – і померти. Це був нелегкий вибір, і багато людей, які все життя орієнтувалися на закони моралі, мусили відступитися від них.
Узагальнюючи, наголошу: хто все своє життя йде, орієнтуючись на закони моралі, той ніколи не залишиться сам і матиме щирих друзів, люблячих батьків та міцну родину.
Героиня Дуня, так же, как и в истории о блудном сыне, бросила отца и уехала к Минскому, ничего ему не сказав об отъезде. Несколько лет Дуня не вспоминала свой отчий дом и жила счастлива и богато, ни в чем не нуждалась, в том числе она совершенно не думала о том, как живет её родной отец, и жив ли он.
Дуня жила счастливо и беззаботно, думая лишь о том, как ей хорошо. В это время, отец Самсон очень переживал разлуку с дочерью, хотел, чтобы она вернулась или хотя бы навестила его, объяснила свой поступок. Он бы понял ее и смог отпустить снова к Минскому, достаточно лишь было знать, что у дочери всё хорошо. Ведь Дуня для Самсона была единственной дочерью, единственной радостью и смыслом жизни.