Предпринятое по инициативе Кутузова, Шенграбенское сражение дало возможность русской армии выйти на соединение со своими частями, шедшими из России. История этого сражения еще раз подтверждает опытность и стратегический талант Кутузова-полководца. Отношение его к войне в этот период, как и при смотре войск в Браунау, осталось прежним: Кутузов считал войну ненужной. Но здесь речь шла о армии.
При анализе XX и XXI глав нас будет интересовать одна проблема – поведение воина в бою. Что такое трусость и героизм, подвиг и воинский долг. На примере поведения Тушина, Тимохина, князя Андрея, Долохова, Жеркова и других это легко прояснить
Відповідь:
Основна думка: «Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»
У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий б Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки.
Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/nich-pered-boyem-dovzhenko-analiz
Пояснення: