Дворовые Троекурова жили в плохих условиях, боялись своего хозяина. Достаточно в подтверждение этих слов вспомнить описание псарни Трекурова. С посещения Дубровским этой псарни и начался конфликт соседей, бывших друзей. В доме Троекурова, в отличие от дома Дубровского, отношения хозяина и дворовых строились на страхе и беспрекословном рабском подчинении. В то же время крепостные Троекурова гордились богатством и положением своего хозяина, и они позволяли себе свысока относиться к соседям, надеясь на покровительство своего господина. И к ссоре Троекурова с Дубровским, и к несправедливому поступку своего хозяина по отношению к бывшему другу, крепостные Троекурова относились с позиции рабского поклонения. Автор не упоминает ни одного дворового по имени, это общая серая масса послушания. Иные крестьяне Дубровского. Они на стороне своего господина, пусть небогатого, но благородного. Их хозяин относится к ним, уважая в них человеческие достоинства. Вот о дворовых Дубровского Пушкин и пишет иначе. У них есть имена, характеры. Отношение к ссоре двух господ ясно высказал кучер Антон. Он признался сыну своего бывшего хозяина Владимиру Дубровскому, что весь люд пойдет за ним, что им никого не надо, кроме их "кормильца". Так и случилось. После пожара все крепостные Дубровского уходят за ним - в разбойники. Они преданы своему новому хозяину и верят, что именно он вершит правое дело.
Кажуть, що море безкінечне. З географічної точки зору це звісно не так. Проте, якщо хоча б на мить у нього вдивитись, всі сумніви одразу зникають.
Безкрайній горизонт такий неосяжний, такий далекий. Люблю прогулянки біля моря. Вони ніколи мені не набриднуть, адже завжди різні.
Саме море не буває однаковим. Воно мінливе за своєю природою. Сьогодні воно спокійне и тихе і наче не має нічого більш ласкавого за його легкі хвилі.
Вода віддзеркалює теплі сонячні промені та сліпить, не звиклі до яркого світла, очі. Теплий пісок приємно гріє мої
ноги, а шкіра вкривається золотистим загаром. А завтра сколихне море сильний вітер і величні хвилі вже б’ються об берег із силою велетенського звіра. Блакитне небо стане сірим і грозовим. І вже не має того спокійного щастя тихого моря.
Проте і в цьому є своя краса. Це краса неприборканості та сили. Навіть колір морської води часто змінюється – то вона майже блакитна, то темно синя, то зеленувата.
Всі її відтінки навіть не перелічити.
Скільки краси таять у собі морські глибини. Маленькі рибки зграйками плавають серед зелених та жовтуватих водоростей. А піщане дно вкрите мушлями, ніби коштовним камінням.
Я люблю збирати мушлі. Мені подобається уявляти, що я знаходжу загублені скарби з затонулих кораблів.
А скільки скарбів ще таять у собі морські глибини?
Не має нічого кращого, ніж провести день на морі. Можна веселитися та купатися з родиною та друзями. А іноді хочеться просто прогулятися на самоті, відчувши спокій, під шум хвиль.
Море незбагнене, таємниче та чисте. Воно нікого не лишає байдужим.