Оповідач — розумний, гарний товариш, співчутливий, азартний Джупітер — вірний та відданий хазяїнові, наївний, не дуже розумний, турботливий, інколи аж занадто. (В деяких перекладах його ім’я перекладено як Юпітер) Вільям Легран — інтелектуально розвинена людина, що зазнала в житті злиднів, якій не поталанило, але вона не втратила впевненості в свої сили, сподівається на краще. Легран — людина, котра поважає права інших (визволив Джупітера ще до того, як в Америці скасували рабство), для нього люди іншої раси не менш цінні, ніж білошкірої, до якої належить він. Приязність, гостинність — його ознака. Величезний потяг до знань (хоча б захоплення ентомологією, специфічною наукою, що вивчає комах), вражає обізнаність Леграна й у таких науках, як лінгвістика (знає, до речі, кілька мов), історія, географія, непогано знає хімію та інші природознавчі науки. Розуміється на мистецтві. Кмітливість сть, логічне мислення, вміння аналізувати факти — ось що допомагає Леграну, спираючись на знання, досягти мети. Як будь-яка людина, Легран має й негативні риси характеру: занадто запальний і занадто потайний, трохи фамільярний. В образі Леграна втілено американську мрію — утвердження особистості в житті за рахунок власних сил, енергії і розумових можливостей. Секрет успіху Леграна Особисті якості – цілеспрямованість сть, кмітливість, допитливість, уважність Знання – з хімії, фольклору, англійської мови, географії, історії Вміння – логічно мислити, фантазувати, розгадувати криптограми Характеристика Леграна з цитатами “Він походив із давнього гугенотського роду і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона в штаті Південна Кароліна.” “Легран здобув добру освіту, мав надзвичайно сильний розум, але був заражениймізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоча заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі й комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Сваммердам. “ «…у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу.” “-Цей жук принесе мені багатство, — вів він далі, переможно посміхаючись, — поверне мені мої родові маєтності.” “— Та, щиро кажучи, мене трохи роздратували ваші натяки, що я, мовляв, з’їхав з глузду, тож я нишком поклав собі відплатити вам невеличкою містифікацією. Через це я й вимахував жуком, і через це ж таки надумав опустити його з дерева. До речі, на цей намір наштовхнуло мене якраз ваше зауваження, що жук дуже важкий.” Це був розумний, інтелектуал, начитаний, освічений, людина з різнобічними інтересами (від захоплення ентомологією до розгадування шифрів), відлюдник, доволі замкнений в собі, мовчун, меланхолік, містифікатор, наполегливий у досягненні мети, логік, фантазер, романтик, мізантроп, запальний, цілеспрямований, уважний, нестабільний, стриманий, розважливий, непередбачуваний, дивак, оточуючі сприймають його як божевільного, людина, що втратила свої статки, людина, наділена «лихим гумором». Характеристика Джупітера “Леграна звичайно супроводив старий негр, на ім’я Джупітер. Відпущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, одначе, уважав своїм обов’язком і далі залишатися при молодому «маса Вілові», і ні добром, ні злом його не можна було від цього відвернути.” “Мій господар ні на що не нарікає. Тільки чого він снується цілі дні отак похнюплено, а сам білий- білий став як полотно? I чого він усе щось рахує та рахує?..” “… ще не бувало такого дерева, щоб Джуп на нього не виліз, — просто сказав негр.” “— Авжеж знаю, я добре знаю, де в мене ліва рука. Це та, що я нею дрова рубаю.” “Джупітерове обличчя на кілька хвилин зблідло, мов смерть, — якщо взагалі може збліднути негр. Він стояв не просто приголомшений, а ніби аж громом уражений. А тоді раптом упав навколішки в ямі, занурившись руками по лікті в золото, та так і завмер, немовби розкошуючи в цій незвичайній купелі. ” (коли вони знайшли скарби)
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-harakteristika-geroyiv/
Объяснение:
Глава 1
Российский император Александр Павлович после Венского совета, на котором были подведены итоги войны 1812 года с Наполеоном, отправляется в путешествие по Европе. Везде ему показывали разные диковинки, которыми император восхищался. Но донской атаман Платов, находившийся при нём в поездке, не разделял мнения царя. Он считал, что русские мастера ничуть не хуже иностранных.
Глава 2
Англичане стали показывать русскому царю свои технические достижения. Александр был в восторге от иностранной науки, и полностью убедился, что русским до иностранцев далеко. Платов же всячески старался английских мастеров принизить, доказывая, что русские их во всём обошли. Так, англичане показали царю «пистолю» тонкой работы «неизвестного, неподражаемого мастера».
Государь опечалился, что русские такое чудо создать не А Платов открыл у пистоли замок и показал, что сделал её «Иван Москвин во граде Туле». Такое открытие привело англичан в замешательство, и они решили создать такое чудо техники, против которого и Платову возразить было бы нечего.
Глава 3
Утром русский царь и Платов поехали смотреть сахарный завод, а затем их привели в «последнюю кунсткамеру, где у них со всего света собраны минеральные камни и нимфозории». Здесь Александру показали созданную английскими мастерами в натуральную величину заводную механическую блоху. Она могла прыгать и танцевать. Восхищённый император вручил англичанам миллион, а они ему за это подарили это чудо техники. Уложил государь блоху в футляр, сделанный из бриллианта, опустил его в табакерку и отбыл на Родину.
Глава 4
До самой смерти Александра оставалась блоха в табакерке. Когда он умер, её передали его жене Елизавете Алексеевне, а от неё она досталась новому императору, Николаю Павловичу. Вначале царь блохой не заинтересовался, но затем стал думать, для чего она у брата Александра столько лет хранилась.
Никто не мог разгадать эту загадку, пока не прибыл во дворец старый донской атаман Платов. Он отдал Николаю «мелкоскоп», взятый когда-то у английских мастеров, и царь увидел, как прыгает стальная блоха. Но в отличие от Александра новый царь перед иностранцами не преклонялся. Поручил он Платову поехать к русским мастерам, чтобы они постарались создать что-нибудь более удивительное, чем английская блоха.
Глава 5
Исполняя волю государя, поскакал Платов в Тулу, которая славилась оружейными мастерами. Оружейники взялись исполнить приказание, но попросили донского атамана оставить им блоху на несколько дней. Сколько Платов не выпытывал, они не сказали ему, что придумали. Ничего не добившись, атаман отправился на Дон, оставив удивительную блоху тульским мастерам.
Глава 6
Когда Платов уехал, три самых искусных оружейника, среди которых был и «косой левша. На щеке пятно родимое, а на висках волосья при ученье выдраны», отправились прочь из города. Люди стали гадать, куда они пошли. Многие подумали, что мастера ничего не придумали, и, чтобы избежать наказания, решили скрыться, прихватив с собой царскую табакерку.
Глава 7
Мастера отправились в город Мценск Орловской губернии, чтобы поклониться иконе Николая Чудотворца вернулись они к себе в слободу и заперлись в доме Левши. Соседям было очень любопытно, что делают мастера. Под разными предлогами они пытались выманить троих оружейников из дома. Но ни одна попытка не увенчалась успехом. Мастера никому не открывали и ни с кем не разговаривали, работая днём и ночью.
Глава 8
Закончив переговоры на Дону, Платов поспешил обратно в Тулу. Сам он к мастерам больше не пошёл, а послал за ними множество курьеров.
Глава 9
Мастера в это время заканчивали свою работу. Сколько курьеры к ним не стучали, они их в дом не пустили. Тогда, чтобы добраться до упрямых оружейников, курьеры сняли с дома крышу. После этого Левша с товарищами вышли из избы и сообщили, что работу свою закончили и могут идти к Платову.
Глава 10
Подали оружейники атаману стальную блоху в табакерке. Тот начал их расспрашивать, где же их работа. Но они, обидевшись на оскорбления, сказали, что только государь её увидеть сможет. Разозлённый Платов, бросил Левшу в свою повозку и увёз его с собой в Петербург. По приезде сам он пошёл к Николаю Павловичу, а мастера оставил внизу со связанными руками.