Каперна - это небольшая деревушка, на берегу моря. Не место красит человека, а наоборот, поэтому жители Каперны дают характеристику деревушке. Серые дома, как жизнь людей не умеющих видеть радости жизни, красные окна, как и зависть ко всему хорошему, чёрные крыши, как мысли жителей, они не верят в чудеса, не мечтают, пожелтевшие скатерти, как безрадостная жизнь, где нет места песням и сказкам. Жители не любят гостей, зато уважают хитрых солдат и грубых мужиков, всё что не похоже на обыденность, называется колдовством и это от невежества, невоспитанности людишек, интересующихся своими заботами и сплетнями. Всё создаёт унылый, грустный, угрюмый образ жителей Каперны, где не верят в чудеса и лишают себя радостных цветов жизни.
После встречи с Эглем Ассоль стали считать сумасшедшей. Все сторонились девочки, никто с ней не играл, её считали ненормальной и родители запрещали детям общаться с ней. Причина была не только в её отце, все считали, что Лонгрен погубил Меннерса, боялись его и обходили стороной. А из за сплетен, жители Коперны ославили и Ассоль. Но Ассоль было наплевать на мнение жителей, она жила мечтой и это делало её счастливой. Ассоль боролась за свою мечту, а в итоге это принесло ей счастье.
Волшебник Эгль сразу понял, что перед ним не обычная девочка, жительница Каперны, где не поют песен ,и не рассказывают сказок. Девочка не испугалась Эгля, а все обыватели деревни боялись его. Девочка бежала за игрушечной белой яхтой, с алыми парусами и это удивило мудреца, она не требовала отдать игрушку, а поинтересовалась-"наигрался ли он?" ,а когда она назвала своё имя-то Эгль сравнил его со свистом стрелы или шумом морской раковины, поняв, что перед ним-Прекрасная Неизвестность. И именно Ассоль он рассказал одну сказку, которую жители Каперны запомнят надолго-эта сказка о принце и алых парусах. Эгль рассказал Ассоль сказку, потому что именно эта девочка смогла понять его и поверить в сказку. Ассоль верила в чудеса, жила ожиданием чуда, волшебство-это часть её жизни, поэтому мудрец Эгль и предназначил сказку тому, кто верил в её счастливый конец и в исполнение желаний.
Життя Генрі Лонгфелло була пов’язана з числом 18: він написав 18 томів поезії, закінчив коледж в 18 років, одружився вдруге через 18 років після закінчення коледжу, 18 років був професором Гарвардського університету і помер 18 березня. Та й роки його життя 1807-1882.
У дитячому віці Генрі захоплювався читанням, складати перші вірші почав дуже рано. Коли газета вперше опублікувала його вірші, Генрі був 13-річним підлітком
Завдяки вдалому перекладу з Горація, Лонгфелло отримав стипендію для продовження освіти і вступив в Боуден-коледж, після закінчення якого в 1825 році йому запропонували посаду професора нових мов.
Письменник багато подорожував, знав кілька іноземних мов (шведську, датську, фінську і німецьку мови та ін.). Цікавився стародавньою історією та фольклором американських індіанців.
Лонгфелло одружився двічі – після смерті першої дружини (з якої він одружився в 1831, а в 1835 вона померла) він одружується в 1843 році на Френсіс Епплтон, дочці купця з Бостона. У щасливому шлюбі вони жили майже вісімнадцять років. 9 липня 1861 року Френсіс трагічно загинула – іскра від запаленого сірника впала їй на плаття, воно спалахнуло, і жінка згоріла живцем.
Генрі Лонгфелло також був талановитим перекладачем. Його переклад «Божественної комедії» Данте, незважаючи на відсутність рим, вважають одним з кращих – експерти відзначають разючу деталізацію і чудову художність роботи.
Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.
Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати і працювати і був бадьорий духом.