Вскоре после смерти Г. Р. Державина (8/20 июля 1816 года) в журнале "Сын Отечества" было напечатано его последнее стихотворение со следующим примечанием: "За три дни до кончины своей, глядя на висевшую в кабинете его известную историческую карту "Река времен", начал он стихотворение "На тленность" и успел написать первый куплет:
Река времен в своем стремленье
Уносит все дела людей
И топит в пропасти забвенья
Народы, царства и царей.
А если что и остается
Чрез звуки лиры и трубы,
То вечности жерлом пожрется
И общей не уйдет судьбы!
Сии строки написаны им были не на бумаге, а еще на аспидной доске (как он всегда писывал начерно) и уже после смерти его положены на бумагу одним родственником". 1
Скудные сведения, оброненные кем-то из ближайшего окружения поэта, надолго определили восприятие восьмистишия как фрагмента незавершенного произведения, вызванного к жизни созерцанием исторической карты "Река времен". Единственный непосредственный отклик на последний поэтический текст Державина не содержал новых данных и не предлагал какой-либо иной трактовки - в "Вечере у Кантемира" (1816) Батюшков восторженно писал прежде всего о преданности поэта Музам: "Державин, за час перед смертью, хладеющими перстами извлекал звуки из бессмертной лиры своей". 2
Я. К. Грот, издатель девятитомного академического собрания сочинений Державина, посчитал этот, с его точки зрения, фрагмент столь малоинтересным и малозначительным, что даже не удостоил его упоминания в биографии поэта, 3 - к тому времени грифельная доска с автографом восьмистишия переместилась в Императорскую публичную библиотеку и была выставлена для всеобщего обозрения. 4 Зачином
ответ:Иван Сергеевич Шмелев сперва принял Февральскую революцию и даже поехал в Сибирь, чтобы встретить политических каторжан. Впрочем, вскоре он разочаровался в ее идеалах. К Октябрьской революции писатель с самого начала относился негативно. В июне 1918 года Шмелев вместе с семьей поселился в Крыму. В 1921 году большевики, ранее занявшие полуостров, расстреляли его 25-летнего сына Сергея, офицера царской армии.
Шмелев покинул Советскую Россию в 1922 году. Сначала писатель отправился в Берлин, потом приехал в Париж. Французская столица стала для него новым домом до конца жизни. Находясь вдали от родной страны, Шмелев, как он сам признавался, писал «…только о России, о русском человеке, о его душе и сердце…». Это относится и к рассказу «Русская песня», датированному 1926 годом. В нем на первый план вышли картины «старого житья». Писатель с явной теплотой вспоминал прежнюю патриархальную Россию, навсегда потерянную. Вернуться на родину Шмелев смог только через много лет после смерти. В 2000-х годах прах писателя и его супруги перевезли в Россию и похоронили на территории некрополя Донского монастыря в Москве
Американський новеліст О. Генрі написав майже 400 оповідань і один роман «Королі та капуста». Критики нерідко називають О. Генрі «великим утішником» і розважальним письменником. Так, в його оповіданнях є щось райдужне і казкове. Його герої — типові маленькі люди — часто зазнають поразки своїх ілюзій. Нерідко їм на до О. Генрі закликає його величність Добрий Випадок, який забезпечує щасливу кінцівку подій, та ідеали вірності, дружби, любові перемагають. Здається, ніби письменник просто задовольняв смак своїх читачів, здебільшого представників середніх класів. Але таке пояснення було б надто спрощеним. Навпаки, він бачив їх надто гостро (принаймні його блукання світом і в'язниця навчили цього). Причину казковості естетики О. Генрі, як і схильності до щасливих кінцівок, швидше, слід шукати в гуманістичній спрямованості й демократизмі його творчості. Він завжди щиро вірив у можливість щасливого життя тих пересічних американців, яких із такою любов'ю і симпатією зображує на сторінках своїх книг. Він прагнув подарувати простим людям велике свято Різдва.
Цікаво, що О. Генрі увійшов у світову літературу саме як гуморист, хоча сатиричних творів у його творчості не так багато. Найвідомішою його спробою в цьому жанрі є пародійно-гумористичний роман «Королі та капуста». На думку самого письменника, він створив трагічний водевіль, «комедію, пошиту зі строкатих клаптиків». Цей перший і єдиний роман (а точніше, низка самостійних новел) стосується теми відносин між США і Латинською Америкою. Дія відбувається у вигаданій центральноамериканській країні Анчурії. Проте і в цьому, суто сатиричному творі, О. Генрі був швидше письменником гумористично-ліричного плану, ніж соціальним сатириком.
У творах О. Генрі нас вражає безліч глибоких думок і влучних . Та й не всі його новели такі безхмарно світлі і веселі, як, наприклад, «Вождь червоношкірих». Є серед них чимало сумних («Дари волхвів», «Останній листок») або трагічних («Місто без подій»). Гостро в його творах відчувається самотність людини, а також жорстокість і байдужість сучасного світу. З погляду письменника, життя — не комедія і не трагедія, а примхливе поєднання і того, й іншого. Новели О. Генрі — тісне співіснування смішного і сумного, кумедного і драматичного.
Наприклад, у новелі «Дари волхвів» бідне подружжя — Джим і Делла напередодні Різдва