Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Бен, професійний льотчик, займався зйомкою фільму про акул, тому що роботу із професії знайти було складно, вік його для льотчика були «критичним», а «гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі ». Йому « потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
Відправляючись на зйомку у загублену в море Акулячу бухту, Бен взяв із собою десятилітнього сина Дэви – «самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почувала, що мати їм не цікавиться, а батько – чужа людина, різк і небагатослівний, не знає, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом ». Коли Бен залишався наодинці із хлопчиком, він випробовував каяття совісті й почуття провини, що не може налагодити довірчих відносин із сином, не знаходить шляхи до його серця: «Бену хотілося чим-небудь порадувати хлопчика, але за багато років йому це жодного разу не вдавалося, а тепер, видно, було пізно».
Однак коштувало Дэви зникнути з поля зору льотчика, як Бен немов забував про його існування. Він навіть забув взяти воду або сік, коли вони летіли в безлюдну Акулячу бухту, прихопивши тільки пиво для себе. А хлопчикові, як і кожній дитині, хотілося мати люблячого, турботливого батька, здатного дати відповіді на питання, що цікавлять.
Бена ж всі його питання дратували й він був різань із Дэви. Грубуваті й глузливі слова батька зачіпали й кривдили хлопчика. Син бентежився й усе більше й більше замикався в собі.
Відносини між батьком і сином були складними й здавалося зовсім неможливим, що вони коли-небудь знайдуть загальну мову, якби ні «його величність випадок». Жаль тільки, що випадок цей ледь не позбавив їхній обоє життів.
В Акулячій бухті під час зйомок Бен піддався нападу акул. Він настільки постраждав від акул, що не міг сам звістки літак. І тепер вся надія була на сина. Хлопчик, казавшийся таким непристосованим до життя, виявив незвичайну мужність, мобілізував всі свої сили, зумів згадати всі, чому вчив його батько. А головне, він повірив словам Бена, що людина може витримати всі що завгодно.«Ніколи не знаєш, на що ти здатний, поки не спробуєш», – сказав батько. І син спробував. І він зміг. Він переміг! Він урятував себе й батька. Дэви не тільки зумів перев’язати батькові рани й витягти його в літак, але й самостійно, керуючись рідкими вказівками знесилені від втрати крові Бена, привести літак у Каїр і вдало посадити його. Перший раз у житті батько й син слухали й чули один одного, тому що в цьому полягав їхній єдиний шанс на порятунок.
Своєю завзятістю, своєю вірою й любов’ю син подарував батькові друге життя. І тепер Бен зрозумів, що є в його житті речі набагато важливіше літаків і роботи. Змінившись внутрішньо, він вирішив, що неодмінно розтопить лід у відносинах із сином: «Він вуж добереться до самого серця хлопчика! Рано або пізно, але він до нього добереться». І я вірю, що Бен переборе цей «останній дюйм», що розділяє його із сином, і проблема взаємини «батьків» і «дітей» перестане бути для них актуальної.
Відповідь:
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Детальніше - на -
Пояснення: