«Береги честь смолоду» — это пословица, смысл которой в том, чтобы не совершать поступков, оскорбляющих человеческое достоинство. Таким образом, достойное поведение нужно не столько для того, чтобы сохранить хорошую репутацию в обществе, сколько для собственного спокойствия.
Эпиграфом к повести Пушкин выбрал старинную русскую пословицу. Ее смысл раскрывается читателю по ходу повествования. Трагические события, участником которых стал рассказчик, демонстрируют, как меняется человек перед лицом опасности, если у него нет самого главного - нравственного стержня.
Мелкие подлости Швабрина, человека, позволившего себя забыть, что такое честь, постепенно трансформируются в настоящее предательство - ужасное в своем нравственном убожестве.
Поступки Гринева, в основе каждого из которых всегда лежали твердые нравственные принципы, даже в условиях войны (а Пушкин рассматривает бунт Пугачева не как восстание, а как бесчеловечную войну) не становятся менее благородными.
Он смело смотрит в глаза Пугачева, отказываясь присягать ему, самозванцу. Он готов умереть, но не запятнать самое дорогое, что у него есть, - свою честь - низким предательством.
Жизнь с запятнанной репутацией подойдет только для швабриных, подавляющее большинство русских людей не смогут жить без самоуважения. Потеря чести по любой причине - путь в никуда.
Думаю, в этом и состоит смысл эпиграфа к "Капитанской дочке".
Роман "Місто", написаний у 1927 році, — перший урбаністичний роман в українській літературі. Цей твір поєднав у собі національні традиції з європейським психологізмом. У центрі — проблеми взаємин міста й села, становлення нової творчої особистості. Розповідь подана через душевні та інтелектуальні пориви Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Перед нами постає образ кмітливо ї людини, яка чітко складає характеристики людей. Перші його знайомства — це крамар ("Дивак, бур'ян, сміття, що зникає без сліду й згадки") та вчитель ("...він і так уже мертвий, як латина, що тільки дідькові потрібна") — дають йому підстави не тільки для роздумів, але й для певного дослідження: яке ж воно — місто. Герой твору сповнений рішучості й упевнений у тому, що він завоює місто, бо воно для нього "старий порох, що треба стерти". Про міщан він мислить ще категоричніше: "їх треба вимести геть, розчавити... і на їх місце прийдуть інші". Блукаючи Хрещатиком ігаючи за натовпами людей, міркуючи про те, скільки хлопців і дівчат з'явилися в містах, Степан доходить висновку: "В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту".