Привет дорогой , Бильбо Бэггинс ! Я (сюда пишите своё имя). Я хотел тебе сказать что ты мой самый любимый герой в этой книге . Я бы очень хотел с тобой подружиться ! Мне очень понравились твои поступки , то что ты готов на все ради своих друзей . А еще я хотела тебе сказать что у тебя очень крутой и красивый дом я бы хотела себе такой . Так же на одном моменте в книге где Ты и твои друзья боролись с гоблиннами мне стало на миг очень страшно что Вы проиграет и погибнет, но все обошлось. И этому я была очень рада. Думаю на этом я буду заканчивать своё письмо, мне очень понравилась книга и писать тебе письмо , думаю ты его прочтёшь. Пока , твоя (сюда пишите своё имя)
Надеюсь
Кстати слов здесь 118.
Объяснение:
Японський письменник періодів Мейдзі і Тайсьо.
Біографія
Дитинство
Акутагава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника торгував молоком, мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске з'явився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, якщо дитина народилася, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд через смерть старшої дочки, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом всиновили.
Освіта
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні. Рюносуке закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».
Літературна кар'єра
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії.
У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Самогубство
Після написання повісті «Каппа» (1927; в українському перекладі — «У країні водяників»), а також заповітних творів «Хаґурума» та «Життя ідіота» Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів і знайомих, але не стало для них несподіванкою.
Сказочная история о планете Марс
На сказочной планете Марс творятся удивительные вещи. Всё там не по-земному. Диковинно и странно.
Дети с планеты Земля думают о волшебном космосе и о планете Марс. Как там, далеко-далеко, где нет деревьев, но есть вулканы, где не течёт река, но есть её русло?Когда узнали Маша и Витя про далёкий космос, никто и не знает. Но всё время думали ребята о далёких планетах. Особенно им полюбилась планета Марс. А полюбилась она потому, что есть у Марса шапки. Совсем как у людей. Только у Марса их две.
Эти две шапки называются так: северная полярная шапка и южная полярная шапка. И так ребятам захотелось посмотреть на шапки эти, что они всё время про это думали, и в какой-то момент неведомая сила сама собой перенесла их на Марс.
Идут они по сказочной планете, шапками любуются. А шапки на Марсе – это огромные скопища водяного льда. Но на планете оказались не только шапки. А ещё барханы, дюны, гребни, долины, овраги.
Погода на Марсе не детская. Днем, как на Земле – плюс двадцать пять градусов, а ночью очень холодно – минус восемьдесят. Как ночь настала, ребята домой и засобирались. Только вот как выбраться-то обратно?
И тут им попался суровый господин Ветер. Самый настоящий Ветер, который есть и на Земле. Только он гораздо сильнее, чем на родной планете.
— Ветер, Ветер, ты умеешь и можешь многое, — закричали они ему нам вернуться домой!
Зашумел Ветер, и в следующее мгновенье неведомая сила подхватила ребят. Они и не заметили, как очутились на Земле.
— Как хорошо, что мы побывали на Марсе! – подумали они. — Как хорошо, что мы посмотрели на удивительные шапки этой сказочной планеты.