1. Слепцов открывает дверь на веранду.
а) он слышит скрип половицы, звук открывшейся двери;
б) он видит блеск цветных стекло, песок на льду, ледяные сосульки, снежные сугробы; парк вдали
в) он чувствует холод от сильного мороза.
2. Слепцов шагает по тропинке.
а) он видит, как блестит снег, собачьи следы, столбы мостика
б) он вспоминает своего сына
в) он удивляется тому, что он жив.
3. Горе Слепцова: он только что похоронил своего сына.
4. Слепцов сворачивает с тропы
а) он видит замерзшую реку, столбы дыма из труб, церковный крест
б) он слышит, как колют дрова
в) он снимает головной убор и прислоняется к дереву.
Герой пребывает в печали и тоске по умершему сыну. Его душевное состояние тяжелое, его обуревают горе и страдания, тягостные мысли и воспоминания. Поэтому он удивляется, что сам до сих пор жив, что не умер вместо своего маленького сына. Поэтому он и идет по снегу, чтобы увидеть церковный крест.
Объяснение:
На гривастых конях на косматых,
На златых стременах на разлатых,
Едут братья, меньшой и старшой,
Едут сутки, и двое, и трое,
Видят в поле корыто Наезжают — ан гроб, да большой:
Гроб глубокий, из дуба долблённый,
С чёрной крышей, тяжёлой, томлёной,
Вот и поднял её Святогор,
Лёг, накрылся и шутит: «А впору ка, Илья, Святогору
Снова выйти на Божий Обнял крышу Илья, усмехнулся,
Во всю грузную печень надулся,
Двинул срыву… Да нет, погоди!
«Ты мечом!» — слышен голос из гроба.
Он за меч, — занимается злоба,
Загорается сердце в груди, —
Нет, и меч не берёт! С виду рубит,
Да не делает дела, а губит:
Где ударит — там обруч готов,
Нарастает железная скрепа, —
Не подняться из гробного склепа
Святогору во веки веков.
Кинул биться Илья — Божья воля!
Едет прочь вдоль широкого поля,
Утирает слезу… Отняла
Русской силы Земля половину:
Выезжай на иную путину,
На иные дела!
Картину Мона Ліза неможливо описати словами: чим довше ви дивитеся на неї , тим більше захоплюєтесь.
Як і багато картин того періоду, цей портрет не уникнув руйнівної дії часу, нанесених руками невмілих реставраторів . Але незважаючи на все це , він не втратив своєї особливої краси і чарівності, і прекрасне обличчя все ще випромінює спокійну і зачаровує посмішку.
Розміри картини Мона Ліза: Картина – всього лише 30 дюймів у висоту , і Мона Ліза зображена сидячою на низькому стільчику ; її тіло повернене вліво , права рука спирається на лівому передпліччі. Особа звернено до глядача злегка під кутом , тоді як карі очі дивляться прямо на вас.
Каштанове волосся, розділені на проділ посередині і гладко зачесане до скронь , спадають красивими м’якими локонами на плечі . Прозора вуаль накинута на голову і в’ється поверх плечей . Топ спочатку зеленуватого кольору з глибоким вирізом оживлено більш світлими рукавами , які колись, мабуть, були жовтими .
На задньому плані – фантастичний краєвид з пагорбами і горами , теплих і м’яких тонів , над ним поступово світлішає небо. Дві колони по краях пейзажу закриває нинішня рама картини. У цьому полотні прекрасні всі деталі , але увагу насамперед захоплює особа .
Відомий італійський архітектор і історик Вазарі , що жив в ту блискучу епоху , так писав про « Мону Лізу»:
«Леонардо погодився написати для Франческо дель Джокондо портрет Мони Лізи, його дружини. Він писав його чотири роки і потім залишив, не завершивши. Зараз цією картиною володіє французький король Франциск. Той, хто хоче дізнатися, як близько мистецтво може підійти до природного оригіналу, повинен уважно розглянути цю прекрасну голову.
Всі деталі її виконані з найбільшим ретельністю . Очі мають той же блиск і так само зволожені , як у житті. Навколо них ми бачимо слабкі червонувато -сині круги , а вії могли бути написані тільки дуже майстерною пензлем. Можна помітити , де брови ширше , а де стають тоншими , з’являючись з пор шкіри і закруглюючись донизу. Все настільки природно , наскільки це взагалі можна зобразити . Маленькі , красиво вирізані ніздрі , рожеві і ніжні , виконані з найбільшою правдивістю . Рот , куточки губ , де рожевий відтінок переходить в природний живий колір обличчя , написані так чудово , що здаються не намальованими , а як би живою плоттю і кров’ю.
Тому, хто уважно дивиться на впадинку на шиї , починає здаватися , що він ось-ось зможе побачити биття пульсу . Дійсно , цей портрет написаний так досконало, що змушує будь-якого сформованого художника , та й взагалі будь-якого , хто на нього дивиться , тремтіти від хвилювання .
Мона Ліза була безмежно красива, і Леонардо завжди за на сеанси кого-небудь , хто міг грати і співати або жартувати , щоб її обличчя не виглядало втомленим і нудним , що часто буває , коли позують для портрета .
Навпаки , чарівна усмішка грає на цьому обличчі , і здається , що воно – творіння Неба , а не рук людських , і що більш всього дивно – воно повно життя ».
Такі слова Вазарі , що мають величезне значення і достовірність , тому що в його час полотно знаходилося в чудовому стані.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mona-liza-opis-kartini