Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчили
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.
Эпиграф: “Я давно уж живу не сердцем, а головою… Во мне два человека: один живет в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит его”. (Печорин, “Герой нашего времени” ) Михаил Юрьевич Лермонтов в своих произведениях затрагивал проблемы нравственности и моральности, зная при этом, что не каждый читатель поймет истинную суть его изложений.
Ярким примером споров и разногласий, непонимания со стороны общества стал главный герой романа «Герои нашего времени» - Печорин. Этот персонаж стал сенсацией в русской и мировой литературе, так как критики и литературоведы разглядели в нем абсолютно новый художественный тип героя. Для них Печорин - человек с трудным и неоднозначным характером, некий изгой, не сумевший найти свое место в жизни. В нем изначально читатель видит перед собой «человека со странностями». Вот как о нем отзывается его ближайший приятель Максим Максимыч: «Славный был малый, смею вас уверить; только немножко странен… Да-с, с большими был странностями». С этими высказываниями соглашаются и другие герои романа, такие как княжна Мэри, Вернер, Вера.
Вслед за ними о Печорине говорят и читатели, его образ не оставляет равнодушным никого! Глубина характера и сложный внутренний мир Печорина - результат многолетнего влияния окружающего мира с его негативными и положительными качествами, попытки закалить не без того тяжелый нрав. Большинство поступков героя редко поддаются логическому объяснению, вызывая при этом самые различные эмоции, у окружающих его людей. Как бы нарочно, Лермонтов дает читателю возможность увидеть всю сущность и противоречивость характера Печорина
Главный герой в разговоре с Максимом Максимычем сам дает определение своей неординарности «Воспитание ли меня сделало таким, бог ли меня так создал, не знаю; знаю только то, что если я причиною несчастия других, то и сам не менее несчастлив» Действительно, своеобразный рок постигает всех, с кем свела его судьба. Молодой офицер, повстречав Печорина впервые отметил, что глаза у этого человека имели стальной блеск, что могло говорить о неимоверной злобе или о глубокой грусти их обладателя. Как ни странно, но Печорин осознал и прочувствовал все свои противоречия ,но так и не смог их решить в итоге. Как бы карая себя за это, он говорил: «Во мне душа испорчена светом, воображение беспокойное, сердце ненасытное; мне все мало: к печали я так же легко привыкаю, как к наслаждению, и жизнь моя становится пустее день ото дня…».
Несмотря на многие достоинства во внешности, он так и не испытал чувство настоящей любви. Слишком озадачен своими собственными проблемами он полностью «уходит в себя», навсегда лишив себя удовольствия любить и быть любимым. Образ Печорина заставляет всерьез задуматься каждого, кто прочитал «Герой нашего времени». Стремление жить в своем придуманном мире становится тяжелой ношей, которая, в итоге окончательно душит героя.
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.