Як святкують День вишиванки Метою Дня вишиванки є популяризація вишитого етнічного одягу та вшанування українських
традицій. Цього дня прийнято вдягати національне вбрання, куди б не довелося йти — на роботу, на
зустріч із друзями, загалом куди завгодно.
Ювілейний 15-й рік Всесвітнього дня вишиванки присвячено українській традиційній музиці та
екологічним питанням, зокрема, проблемі вирубки лісів, висихання річок і забруднення довкілля
Пластиком.
Цього року День вишиванки
вишиванки відбуватиметься у форматі Дня вуличної етномузики.
Як зазначають організатори свята, на різних площах, парках, пішохідних вулицях гратимуть
традиційні музики (кобзарі, лірники, сопілкарі, трембітарі, дримбарі, цимбалісти тощо).
Цікаві факти про українську вишиванку
Українська вишиванка має дуже давнє походження. Як свідчать багато досліджень, вбрання із
Вишивкою створювали ще до VІ ст.
Спочатку вишиванки були не просто одягом, а таким собі оберегом для їхніх власників від зла.
Тому узори наносили на рукави, коміри і поділ сорочок.
Нині найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Вишиванки чорного кольору у давнину
було прийнято одягати лише чоловікам.
Кожен регіон України має свою техніку вишивання, деталі та тематику орнаменту і традиційні
кольори вишиванки.
Загалом в Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик,
гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.
Іван Франко свого часу вміло поєднав українську вишиванку із буденним одягом. Він скомбінував
вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменник постає на 20-гривневій купюрі.
Рекордну кількість людей, одягнутих у вишиванки, було зафіксовано у День Незалежності в 2011
році у місті Рівному. На центральному Майдані тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру
внесено до Книги рекордів України.
«Любовь — это сердце всего»
(по творчеству В. В. Маяковского)
Одна из вечных тем в литературе — тема любви — проходит через все творчество В. Маяковского. «Любовь — это сердце всего. Если оно прекратит работу всё остальное отмирает, делается лишним, ненужным. Но если сердце работает, оно не может не проявляться во всем», — считал поэт.
Жизнь Маяковского со всеми ее радостями и горестями, болью, отчаянием — вся в его стихах. Произведения поэта рассказывают и о его любви, и о том, какой она была. Любовь-страдание, любовь-мука преследовала его лирического героя. Откроем поэму «Облако в штанах (1914г.), и нас сразу, с первых строк охватывает тревожное чувство большой и страстной любви:
Мама!
Ваш сын прекрасно болен!
Мама!
У него пожар сердца.
Эта трагическая любовь не выдумана. Сам поэт указывает на правдивость тех переживаний, какие описаны в поэме:
Вы думаете, это бредит малярия?
Это было,
было в Одессе.
«Приду в четыре», — сказала Мария.
Но исключительное по силе чувство приносит не радость, а страдания. И весь ужас не в том, что любовь безответна, а в том, что любовь вообще невозможна в этом страшном мире, где все продается и покупается. За личным, интимным просвечивает большой мир человеческих отношений, мир, враждебный любви. И этот мир, эта действительность отняли у поэта любимую, украли ею любовь.
И Маяковский восклицает: «Любить нельзя!» Но не любить он не мог не более года, и сердце вновь разрывают муки любви. Эти ею чувства находят отражение в поэме «Флейта-позвоночник». И снова не радость любви, а отчаяние звучит со страниц поэмы:
Версты улиц взмахами шагов мну,
Куда уйду я, этот ад тая!
Какому небесному Гофману
выдумалась ты, проклятая?!
Обращаясь к Богу поэт взывает:
...слышишь!
Убери проклятую ту,
которую сделал моей любимою!
О том, что и потом поэт не нашел в любви праздника, счастья, говорят другие произведения Маяковского 1916—1917 годов. В поэме Человек, звучащей гимном человеку-творцу любовь предстает в образах, выражающих лишь страдание:
Гремят на мне
наручники,
любви тысячелетия...
И только
боль моя
острей—
стою,
огнем обвит,
на несгорающем костре
немыслимой любви.