В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
План:
Глава 1:
1)История Лэмюэля Гулливера.
2)Судовой доктор,кораблекрушение.
3)Пробуждение в плену,маленькие человечки.
4)Трапеза великана,путешествие в столицу.
Глава 2:
1)Узник в храме,встреча с императором.
2)Указы Солнцеподобного Величества.
3)Жизнь налаживается,обучение языку .
4)Клятва в верности,опись карманов.
Глава 3:
1)Доброе поведение,надежда на свободу.
2)Развлечения короля,акробатика на канате.
3)Забава для императора,манёвры на платке.
4)Свобода,присяга его Величеству.
Глава 4:
1)Осмотр Мильдендо,перемещения по столице.
2)Императорский дворец,королевская жизнь.
3)Политический спор,враждующие партии.
4)Угроза нападения,защита от вторжения.
Глава 5:
1)Остроумная выдумка,враг остановлен.
2)Флот на верёвочке,высокий титул.
3)Послы Блефуску,предложение мира.
4)Пожар во дворце,немилость императора.
Глава 6:
1)Нравы лилипутов,законы страны.
2)Воспитание молодёжи,система обучения.
3)Новый костюм,званный обед с императором.
4)Ревность канцлера,шаткое положение.
Глава 7:
1)Наговор, советник и совет друга.
2)Обвинительный акт,ожидание приговора.
3)Выбор-слепота или смерть,решение Гулливера.
4)Вброд ,до королевского порта Блефуску.
Глава 8:
1)Изменник Лилипутии,требования выдачи предателя.
2)Покровительство Блефуску лодка.
3)Счастливый случай,купеческое судно,назад в Англию.
4)В кругу семьи,новое путешествие.
Объяснение:
хз, просто нашёл