Маша Троекурова и Владимир Дубровский знали друг друга с самого детства. Троекуров был не против того, чтоб Маша и Владимир в будущем поженились. Однако Андрей Гаврилович был скептически настроен по поводу этого брака. Владимир был не так богат, как Маша. Дубровский-старший не хотел, чтобы его сын сделался “приказчиком избалованной бабенки”.
Когда Владимир возвращался домой, чтобы своему больному отцу, он вспоминал те времена, когда он и Маша были детьми. Владимир хотел было спросить у кучера, как поживает Маша, но постеснялся.
Когда Владимир организовал свою шайку разбойников, грабящих помещиков, Троекуров должен был стать первой жертвой, ведь именно из-за него преждевременно скончался Дубровский-старший. Однако Владимир не спешил мстить. Он мастерски проник в дом помещика, выдав себя за учителя-француза.
Только любовь к Маше Троекуровой остановила Владимира. Он признался девушке в любви и сказал, что пощадил Кирилу Петровича лишь из-за нее.
Возможно, отношения Маши и Владимира могли бы закончиться счастливо. Но меркантильность Троекурова опять дала о себе знать. Кирила Петрович выдал Машу замуж за пожилого князя.
Владимир опоздал с и не смог расстроить венчание Маши и Верейского. Напав на карету молодоженов, Владимир сообщил Маше, что она свободна. Однако девушка сказала, что она уже обвенчана с князем. Конечно, Маша могла бы сбежать вместе с Владимиром. Но она не смогла бы пойти против церковного обряда. Марья дала клятву верности, и нарушить ее было невозможно.
Владимир и Маша расстались навек. Из-за любви Троекурова к деньгам счастье этой пары так и осталось несбыточной мечтой.
моє враження
Починаючи читати роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, я навіть не могла уявити собі, наскільки прекрасно й цікаво цей добуток. Віршована форма роману набагато сильніше, ніж прозаїчна, передає почуття поета, а особливе фарбування добутку надають ліричні відступи автора, які стосуються вічних питань моральності й філософії
Спершу навіть створюється враження, що сюжет роману - це хаотичний набір не зв'язаних між собою спогадів, мріянь, міркувань із приводу стрункості жіночих ніжок, про зміну поколінь, про світське суспільство й багато про що іншому. Та й сам Пушкін, на перший погляд, давав підстави для такої оцінки свого роману: Прийми собранье строкатих глав. Напівсмішний, напівсумний, Простонародний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав...
Але такий сюжет роману дозволяє авторові вести вільна й невимушена розмова із читачем. А це, на мій погляд, робить добуток більше цікавим і “живим”. Назвавши свій роман ім'ям одного з героїв, поет тим самим підкреслив центральне положення серед них Євгенія Онєгіна. Онєгін був особливо близький Пушкіну, оскільки в ньому найбільше повно втілені ті риси, які, за словами поета, були відмітними рисами молоді XIX століття
И вже з найперших сторінок роману я довідалася про життя головного героя, про його характер, про те, як він проводить своє дозвілля. І навіть в епіграфі до даного добутку можна було прочитати про те, що Євгеній Онєгін - горда й байдужа людина, перейнята марнославством. Також молодий дворянин показаний автором як людина з дуже складним і суперечливим характером. Пушкіна відзначає в характері Онєгіна: “мріям мимовільну відданість”, “виняткову чудність” і “різкий охолоджений розум”.Після даної сповіді в мене створилося враження, що Євгеній Онєгін - егоїст, розчарований у всім, що нудьгує й нездатний уже ні до яких сильних почуттів і переживань. Але на думку Пушкіна, Онєгін надійшов шляхетно стосовно Тетяни, хоч і жорстоко. Але все-таки, мені здається, роман “Євгеній Онєгін” - не песимістичний добуток. Тут стільки світлих картин, що стільки радує душу краси в зображенні життя, російської природи, стільки чесних і високих почуттів, переживань, учинків. Також, прочитавши трохи перших розділів даного добутку, я прийшла до думки, що “Євгеній Онєгін” - це воістину “нерукотворний пам'ятник” пушкінському поетичному генієві
Жестокость проявляют дети по отношению к своей однокласснице Марго. Они живут на Венере, где день и ночь идет дождь, и только раз в семь лет на два часа показывается солнце. Но дети еще никогда не видели его и не верят, что оно существует.
А Марго прилетела с Земли. Она помнит солнце, она знает, какое оно теплое и ласковое, и тоскует без солнечного света. И вот постепенно дети невзлюбили ее. Почему она не такая, как все, почему бледная и худая, почему не играет с ними и почти всегда молчит? И, главное, она помнит солнце, «большое, как медяк», жаркое, «как огонь в очаге». Она видела его, а они нет. И этого дети не могут простить Марго, поэтому все ее рассказы о солнце считают неправдой. Накануне долгожданного момента — появления солнца на небе Венеры ребята запирают Марго в темный чулан и забывают о ней. Они бегают, играют, резвятся в лучах солнца, тянут руки к золотому сиянию, наслаждаются счастьем, которого никогда не испытывали. И только когда солнце исчезает и все снова погружается в мрак и холод, они вспоминают о Марго. Дети испытывают такой стыд, что не смеют посмотреть в глаза друг другу.
Объяснение:
тут чуть чуть больше ну да ладно