Поет з любов'ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий...". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.
Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна — вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам'яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.
Объяснение:
1. Обе семьи- хорошие, почётные люди
(«Жаль, что такой почтенный человек имеет такого недостойного сына!» (генерал – Петру Гриневу),
О Мироновых: «Муж и жена были люди самые почтенные...« )
2. Госпожа Гриньева и г. Миронова обе занимаются рукоделием на досуге.
(О госпоже Гриневой: «...Матушка молча вязала шерстяную фуфайку, и слезы изредка капали на ее работу...»
О госпоже Мироновой: «...Матушка молча вязала шерстяную фуфайку, и слезы изредка капали на ее работу...»
3. Г. Гриньева и г. Миронова обе являются хорошими хозяйками
(Госпожа Гринева: «...Однажды осенью матушка варила в гостиной медовое варенье, а я, облизываясь, смотрел на кипучие пенки...» Госпожа Миронова: «...какая майстерица грибы солить!..» «...Я вошел в чистенькую комнатку, убранную по‑старинному...» (о доме Мироновых)