РОЗМОВА, ЗВАНА АЛФАВІТ, ЧИ БУКВАР СВІТУ. ДРУЖНЯ РОЗМОВА ПРО ДУШЕВНИЙ СВІТ
...Моя розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а складають плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини складають годинниковий механізм. Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою. Така потреба - се благодійство і послуга. Не дивно, що в стародавніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок. Найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: "Веселощі серця - життя для людини, і радість людська - є довгоденність" (Сірах). Як же не згубити, коли замість добрих послуг лише ображає друзів і родичів, близьких і далеких, співвітчизників і чужоземців? Як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? Як не зашкодити, коли погано виконувати обов'язки? Як не буде погано, коли немає завзятості і невтомної праці? Звідки ж з'явиться працелюбність, коли немає бажання і старанності? Де ж візьмеш бажання без природи? Природа - всьому початкова причина і рушійна сила. Вона і є матір'ю бажання. Бажання ж - започаткування, схильність і рух. Бажання, за приказкою, сильніше неволі. Воно прагне до праці і радіє з неї, як зі свого сина. Праця - живий і невсипущий рух усієї машини, доки не довершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості. Коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою... Скажу тобі: коли бажаєш, щоб син твій охоче й безпомилково виконував свої обов'язки, мусиш сприяти йому під час вибору звання, відповідно до його якостей. Сто спорідненостей - сто звань, а всі почесні, як законні. Хіба не знаєш, що маєтність - від чесно виконаних обов'язків, а не обов'язки від маєтності залежать? Чи не бачиш, що низьке звання часто віднаходить маєтність, а високе - губить? Не дивись, хто вище і хто нижче, хто видніше і незнатніше, багатше й убогіше, але дивись на те, що з тобою споріднене. Вже ми казали, що без спорідненості все ніщо... Коли володар маєтків живе щасливо, не тому він щасливий, що володіє ними: щастя до маєтків не прив'язане. Коли казати про володіння за спорідненістю, слід розуміти і види всіх зовнішностей. Зовнішнє те, що лежить поза людиною: грунт, рід, чин тощо. Шукай, що хочеш, але не загуби світу. Шляхетний список лежить поза тобою, а ти поза ним цілком можеш бути щасливий. Він без світу ніщо, а світ без нього - щось, без чого не можна бути щасливим і в едемськім раю.
Владимир Дубровский мало знал своего отца — в раннем возрасте потеряв мать, он был отправлен на воспитание в кадетский корпус. Однако ему были хорошо известны суммы, которые отец тратил на него, так как получал он «из дому более, нежели должен был ожидать» . Поэтому когда, приехав в родную Кистеневку, Владимир узнает причину, по которой отец лишился рассудка и умер, он решается на месть. Сначала молодой Дубровский вместе с дворовыми людьми поджигает родительский дом, чтобы тот не достался на поругание чужим, а затем уходит вместе с крестьянами в лес и занимается разбоем. Кистеневские крестьяне поддерживают молодого барина, и делают они это по двум причинам — чтобы отомстить за доброго барина и чтобы не попасть под власть Кирилы Петровича Троекурова, чья жестокость и самодурство были им хорошо известны.
Разбойные вылазки Дубровского — это протест против несправедливого отношения к его отцу. Протест этот сначала направлен на одного Троекурова, а затем распространяется и на других богатых, бесчестных дворян. Но борьба Владимира Дубровского стихийна, неорганизованна, ведет к развращению самих бунтующих крестьян. Она недолговечна, не приносит нужного результата. Владимир сам понимает это. Обращаясь к крестьянам, он говорит: «Вы разбогатели под моим начальством, каждый из вас имеет вид, с которым безопасно может пробраться в какую-нибудь отдаленную губернию и там провести остальную жизнь в честных трудах и в изобилии. Но вы все мошенники и, вероятно, не захотите оставить ваше ремесло» . После того как Владимир потерял надежду быть вместе с любимой, он распускает крестьян и выходит из игры.
Потому что крестьяне были верны своему господину, А.Г.Дубровскому.По вине К.П. Троекурова он умер, по этому во время приезда людей, которые хотели отдать во владение по документам Кистенёвку К.П. Троекурову крестьяне стали бунтовать и просить сына Андрея Гавриловича, В. Дубровского остановить этих людей. А он, чтобы поместье не досталось никому - сжёг свой дом.
Повествователь (А.С. Пушкин) оценивает бунт как предмет правильного направления. Повествователь (А.С. Пушкин) считает, что крестьяне правильно сделали, что устроили бунт.
ДРУЖНЯ РОЗМОВА ПРО ДУШЕВНИЙ СВІТ
...Моя розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а складають плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини складають годинниковий механізм.
Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою. Така потреба - се благодійство і послуга. Не дивно, що в стародавніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок.
Найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: "Веселощі серця - життя для людини, і радість людська - є довгоденність" (Сірах).
Як же не згубити, коли замість добрих послуг лише ображає друзів і родичів, близьких і далеких, співвітчизників і чужоземців? Як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? Як не зашкодити, коли погано виконувати обов'язки? Як не буде погано, коли немає завзятості і невтомної праці? Звідки ж з'явиться працелюбність, коли немає бажання і старанності? Де ж візьмеш бажання без природи? Природа - всьому початкова причина і рушійна сила. Вона і є матір'ю бажання. Бажання ж - започаткування, схильність і рух. Бажання, за приказкою, сильніше неволі. Воно прагне до праці і радіє з неї, як зі свого сина. Праця - живий і невсипущий рух усієї машини, доки не довершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості. Коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою...
Скажу тобі: коли бажаєш, щоб син твій охоче й безпомилково виконував свої обов'язки, мусиш сприяти йому під час вибору звання, відповідно до його якостей. Сто спорідненостей - сто звань, а всі почесні, як законні.
Хіба не знаєш, що маєтність - від чесно виконаних обов'язків, а не обов'язки від маєтності залежать? Чи не бачиш, що низьке звання часто віднаходить маєтність, а високе - губить?
Не дивись, хто вище і хто нижче, хто видніше і незнатніше, багатше й убогіше, але дивись на те, що з тобою споріднене. Вже ми казали, що без спорідненості все ніщо...
Коли володар маєтків живе щасливо, не тому він щасливий, що володіє ними: щастя до маєтків не прив'язане.
Коли казати про володіння за спорідненістю, слід розуміти і види всіх зовнішностей. Зовнішнє те, що лежить поза людиною: грунт, рід, чин тощо. Шукай, що хочеш, але не загуби світу. Шляхетний список лежить поза тобою, а ти поза ним цілком можеш бути щасливий. Він без світу ніщо, а світ без нього - щось, без чого не можна бути щасливим і в едемськім раю.