Пігмаліон” аналіз твору Головні герої «Пігмаліон» – квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді). Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися! “Пігмаліон” проблематика У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Заробляй на полуниці 1500 грн в день! Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості. Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”… Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.
Идя быстро домой, Аля заметила очень странного человека, который бросил свёрток, около чужой двери.Ей это показалось очень странным и она решила проследить за этим человеком, нисмотря на то, что она торопилась домой.Пройдя за ним несколько улиц, он завернул в проулок и зашёл в магазин игрушек.Аля подслушила разговор этих двух людей и из него узнало о том, что молодого человека, который бросил свёрток, зовут Лёшой.И он доложил продавцу о том, что дело сделано, его не заметили и никто не следил.Аля же своей неаккуратностью уранила со стелажа, несколько игрушек и ей пришлось бежать, чтобы её никто не заметил.Она вернулась на то место, где Лёша подкинул свёрток, хотела посмотреть, что там внутри, но прийдя на то место, там ничего не обнаружила.И с грустью в глазах побрела домой.На следующий в газетах была опубликована статья о неизвестном человеке, который подбрасывал свертки с игрушками, под двери осиротевших детей
