только половина конечно: комедия "горе от ума" бессмертное произведение. главная роль- роль чацкого. гребоедов польстил своему герою и читателя, что герой его умен. чацкий серьезно готовился к деятельности, но он разошелся с мнениями с министрами. всяий шаг, всякое слово в пьесе тесно связаны с чувствами чацкого к софье. чацкий приезжает в москву только из-за совьи, другие его не интересовали. чацкий породил раскол и обманулся в своих личных целях. роль и чацкого неизменна. чацкий возмущается безобразием проявления крепостоного права, отвратительные нравы и безумная роскошь. идеал чацкого -"свободная жизнь" чацкий сломлен качаством старой силы, нанося в свою очередь смртельный удар качеством силы свежей. он (чацкий) вечный обличитель лжи.
Справедливо вважати твір Річарда Баха однією із найглибших філософських алегорій XX сторіччя. Дорога героя повісті - це дорога до свободи та безмежних можливостей людської особистості. "Стверджуючі, що ти чогось не можеш, ти позбавляєш себе всемогутності" [3] - ось кредо автора і він переконливо доводить практичну цінність цього постулату. Бах - письменник-фантаст, але його фантазії наближують читача до тієї справжньої реальності, яка прихована від наших очей завісою повсякденності. Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами [13]."Ця книга Річарда Баха має подвійний вплив, - писав відомий американський фантаст Рей Бредбері, - вона дарує мені відчуття польоту та повертає мені молодість" [13].Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку і у 1970-му році вона була надрукована в журналі, а у 1973 році був знятий фільм [13].Спочатку вона не привернула увагу ані читачів, ані критиків. Незабаром вона здобула популярність, була перекладена багатьма мовами та зробила імя Річарда Баха відомим не тільки в США, а й в інших країнах. Її читали в Америці, Європі, Австралії [8].За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:- це твір малої форми;- в основі сюжету - розповідь, історія;- наявність моралі;- головний художній прийом - алегорія;- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);- образи мало індивідуалізовані;- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;- сюжет прямолінійний: не забігає наперед, щоб створити драматичне напруження, ні повертається назад, щоб повідомити додаткові деталі;- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму
появилась кривоногая такса Фунтик. Фунтика привезли из Москвы.
У Степана, как у всех котов, были твердые привычки. Он любил по утрам обходить заросший чистотелом сад, гонять со старых яблонь воробьев, ловить желтых бабочек-капустниц и точить когти на сгнившей скамье. Но теперь приходилось обходить сад не по земле, а по высокому забору, неизвестно зачем обтянутому заржавленной колючей проволокой и к тому же такому узкому, что временами Степан долго думал, куда поставить лапу.
Вообще в жизни Степана бывали разные неприятности. Однажды он украл и съел плотицу вместе с застрявшим в жабрах рыболовным крючком - и все сошло, Степан даже не заболел. Но никогда еще ему не приходилось унижаться из-за кривоногой собаки, похожей на крысу. Усы Степана вздрагивали от негодования.
Один только раз за все лето Степан, сидя на крыше, усмехнулся.
Во дворе, среди курчавой гусиной травы, стояла деревянная миска с мутной водой - в нее бросали корки черного хлеба для кур. Фунтик подошел к миске и осторожно вытащил из воды большую размокшую корку.
Сварливый голенастый петух, прозванный "Горлачом", пристально посмотрел на Фунтика одним глазом. Потом повернул голову и посмотрел другим глазом. Петух никак не мог поверить, что здесь, рядом, среди бела дня происходит грабеж.
Подумав, петух поднял лапу, глаза его налились кровью, внутри у него что-то заклокотало, как будто в петухе гремел далекий гром. Степан знал, что это значит, - петух разъярялся.
Стремительно и страшно, топая мозолистыми лапами, петух помчался на Фунтика и клюнул его в спину. Раздался короткий и крепкий стук. Фунтик выпустил хлеб, прижал уши и с отчаянным воплем бросился в отдушину под дом.
Петух победно захлопал крыльями, поднял густую пыль, клюнул размокшую корку и с отвращением отшвырнул ее в сторону - должно быть, от корки пахло псиной.