Объяснение:
Любовь Ромео и Джульетта
Любовь, которая может пережить смерть. Так можно охарактеризовать лейтмотив шекспировской драмы «Ромео и Джульетта». Чувство, которое вспыхнуло врасплох, казалось бы, не имеют права на жизнь. Две семьи ведут ожесточенную вражду, пропитанную свирепой ненавистью и кровавыми расправами. Ромео уверен, что любит Розалину, а Париж соответствует Джульетте.
Любовь не знает границ. Поселившись в сердцах Ромео и Джульетты, он творит настоящие чудеса: он заставляет забыть о противостоянии семей, меняет их характеры. Читатель видит Джульетту из романтической уязвимости
Девушка превращается в сильную женщину бороться за право любить и быть любимой.
Изменения также влияют на Ромео. Он понимает, что любовь к Розалине была далекой, не настоящей. Романтическая сцена под балконом, столь волнующая силой и красотой чувств, приводит героев к вполне логичному решению – браку. Как ни странно, автор описывает Джульетту как более практичную и вдумчивую. Ромео, попав в плен чувств, не мог сразу понять, насколько иллюзорно и хрупко их счастье, право на которое еще предстоит отыграть.
У молодых влюбленных есть союзники. Во-первых, старая няня Джульетты. Раньше женщина жила среди богатых
и благородный, любит деньги. Сочувствуя своему питомцу, она по-прежнему советует выйти замуж за Париж. Учитывая деспотизм отца, легкомыслие матери и ограниченный внешний вид медсестры, она остается совершенно одна в собственном доме.
Есть еще монах Лоренцо - человек образованный и прогрессивный. Он понимает, что страна втянута в ссоры между знатными дворянами. Наивно думая, что любовь между членами семей Монтекки и Капулетти преодолеть вековую вражду, монах соглашается влюбленным. Ряд несчастных случаев, как это бывает в жизни, приводит к печальной конечности – герои умирают, в очередной раз исповедуясь друг другу в любви.
Трагедия финала просто ошеломляет. На первый взгляд смерть влюбленных кажется бессмысленной. Однако трагедия имела свои положительные последствия: противоборствующие стороны наконец-то примирились. Любовь Ромео и Джульетты стала всемирно известным примером красоты и силы чувств. Изменились эпохи, появились новые поколения юных мечтателей, но история шекспировских влюбленных продолжает жить и будоражить сердца.
https://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. У "Пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "Юнацький роман" Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У "Пісні над піснями" Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Дивіться також
"Пісня над піснями" (повний текст)
"Пісня над піснями" (скорочено)
Біографія Шолом-Алейхема
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".
Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
Если уж нам так нужны басни, пусть они будут, по крайней мере, символами истины! Я люблю басни философские, смеюсь над ребяческими и ненавижу придуманные обманщиками.
Его укротили льстивыми словами, ему подали надежду: таковы две западни, в которые попадаются люди обоих полушарий.
Настоящий гурон ни за что не изменит убеждений, на их наречии даже нет слова, означающего "непостоянство".
Не будь между людьми договорных соглашений, естественное право почти всегда обращалось бы в естественный разбой.
История - не что иное, как картина преступлений и несчастий. Толпа людей, невинных и кротких, неизменно теряется в безвестности на обширной сцене. Действующими лицами оказываются лишь порочные честолюбцы.