Образ Гулівера
Гулівер - герой роману Джонатана Свіфта «Подорож в деякі віддалені країни світу Лємюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів» (1726 р.). Роман Свіфта написаний в традиції меніппеї, в якій абсолютна свобода сюжетної вигадки мотивується «ідейно-філософською метою — створювати виняткові ситуації для провокації і випробування філософської ідеї — слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М.М.Бахтін). Вмістом меніппеї стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Гулівера, так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гулівера.
Перший — в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як дійсний герой, і втілює все краще, що є в людині: розум, красу, потужність, милосердя.
Другий — в Бробдінгнезі. У країні велетнів Гулівер - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Гулівера про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Бробдінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні».
Третій — байдужий і спокійний гач, що акуратно фіксує божевілля, потворність, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні Бальні-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантій Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними струльдбругами.
Четвертий - це Гулівер з країни гуїнгнгнмів (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що попали на острів в результаті корабельної аварії). Тут Гулівер - трагічно самотня і ненависна собі людина. А бути людиною — означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, похіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю.
Ці різні Гуллівери є іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейній традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його виразах. Все, що бачить в своїх подорожах Гулівер, служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Гулівер - це нормальна, розумна, морально здорова людина, яку автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Гулівера розкривається людська природа: неприваблива і така, що викликає відразу у будь-якої розумної істоти. Гулівер шукав на шаленому світі місце, в якому могла б знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуїнгнгнмів, але сам же повертає його назад в Англію, бо на шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних початках. А це означає, що Гулівер повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя.
Історія Гулівера - це історія людини, що намагалася змінити людей і їх світ словом правди.
У результаті Гулівер змушений визнати, що «йеху є породою тварин, зовсім не здібною до виправлення шляхом повчань і прикладів. Ось вже шість місяців пройшло з часу появи моєї книги, а я не лише не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга виробила хоч би одну дію, відповідну моїм намірам». Гулівер відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить втіху лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Гулівер послужив прообразом героя-піонера у фільмі А.Л. Птушко «Новий Гулівер» (1935 р.), в якому персонаж Свіфта став діяльним учасником боротьби світів, соціалізму і капіталізму.
Гулливер Лемюэль – заурядный человек, хирург и отец семейства, неожиданно круто меняющий свою жизнь; он отправляется в морское путешествие сначала в качестве судового врача, а затем “капитана нескольких кораблей”. Г. предстает и как персонаж, “путешественник”, и как повествователь, присутствие которого связывает четыре части романа. Волей судьбы Г. принужден переживать самые невероятные приключения, обретая жизненный опыт и мудрость.
Как философ, наблюдающий различные типы государственного устройства, знакомящийся с разнородными идеями, Г. претерпевает эволюцию. В первой и второй частях он лишь изучает окружающий его мир, довольствуясь наблюдениями над нравами и обычаями туземцев, но оставаясь посторонним и почти не вмешиваясь в события. Постепенно его позиция становится более активной, он вынужден при к новым условиям, нередко изменяя своим привычкам. Опыт странствий заставляет Г. вопреки усилиям “скрыть слабости и уродливые явления в жизни родины”, убеждаться, что в Англии многое непривлекательно или даже уродливо.
В песчаных степях аравийской земли
Три гордые пальмы высоко росли, -
пишет поэт. И нам сразу представляются раскидистые высокие красавицы, которые берегут под "кущей зеленой", дарящей отдых и прохладу, ленточку ручейка с холодной водой.
Многие годы журчал студеный родник, а роскошная листва ждала под свою тень уставшего путника. Но никто не приходил к пальмам и не склонялся к живительному ручью, напрасно ждали они странника, который, утомившись от зноя, остановился бы отдохнуть в тени деревьев, с благодарностью приник к "влаге студеной" родника. "На то ль мы родились, чтоб здесь увядать?" - обращаются пальмы к Богу, недовольные своей несправедливой судьбой. И что же ждет их в ответ? Небо услышало мольбу: вдали появился долгожданный караван. Устроились путники отдохнуть в тени деревьев, наполнили кувшины водой из родника. Казалось бы, оправдались наконец долгие годы ожидания. Но, лишь только спустился вечер, жестокие люди срубили под корень деревья. Дети оборвали зеленую листву, сами пальмы были безжалостно изрублены, "и медленно жгли их до утра огнем". А утром караван спокойно продолжил свой путь, оставив после себя лишь бесплодную почву. И что же мы видим теперь? Вместо зеленой сени листьев, "ныне все дико и пусто кругом". Не с кем пошептаться роднику. Он уже не струится, как прежде, журча холодной волной. Так бессмысленно погибли гордые пальмы, которые видели смысл всей своей жизни в том, чтобы радовать глаз, дарить влагу и прохладу среди знойной песчаной пустыни. Красота, которая существовала в этих краях долгие годы, была уничтожена в один момент. Разве задумались эти люди, что оставили они после себя? Такая жестокость людей непростительна!