Більшість його віршів присвячена нерозділеному коханню. У віці сімнадцяти років Г. Гейне закохався у свою кузину Амалію, яка не відповіла взаємністю. Цьому присвячені перший і другий розділи збірки “Книги пісень”. Найвідомішим твором “Ліричного інтермеццо” є “На півнові кедр одинокий”:
На півночі кедр одинокий
В холодній стоїть вишині,
І, сніжною млою повитий,
Дрімає і мріє вві сні.
Він мріє про пальму чудову,
Що десь у східній землі
Самотньо і мовчки сумує
На спаленій сонцем скалі.
Цей вірш, здається, є надто коротким, щоб щось висловити. Але Г. Гейне цього було достатньо. У восьми строках він зміг передати весь біль, тяжкість, безпорадність свого стану, своє до нього ставлення. Не дивлячись на те, що далеко не кожному відомо про такий емоційний стан, в якому був поет, всім нам знайома ця глибина переживань.
З тим, про що писав Гейне, стикався кожний на різних етапах життя. Він писав не про події, а про почуття. Це болісне відчуття відкинення, відмовлення, не прийняття іншими відомо будь-кому. Ситуації у всіх абсолютно різні, але вірші Гейне однаково змушують відгукнутися найболючіші, найтемніші, найглибші почуття, які є у кожного з нас, але про які ми та інші люди навколо нас можуть навіть не здогадуватися.
Читаючи його твори, мимоволі замислюєшся, а чи варті оті душевні муки наших внутрішніх ресурсів? Чи правильніше було б пережити і відпустити, рухатися далі і шукати опору у собі самому, знайти сили бути джерелом світла для інших?
Я много сказки читала но наверна все разные