- томе! ані звуку.
- томе! ані звуку.
- де ж це він, шибеник, подівся, хотіла б я томе, озвися!
ані звуку.
стара жінка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кімнаті; потім підняла окуляри на чоло й поглянула з-під них. шукаючи таку дрібницю, як хлопець, вона майже ніколи не дивилася крізь скельця: то були парадні окуляри, втіха її душі, і призначалися вони для «вигляду», а не для діла,- так само вона могла б дивитися й крізь дві конфорки з кухонної плити. якусь мить стара стояла видимо спантеличена, а тоді промовила [16] - не надто сердито, проте досить голосно, щоб її почули меблі в кімнаті:
- ну стривай, попадешся ти мені в
стара не докінчила, бо саме стояла нахилившись і тицяла щіткою під ліжком, отож мусила раз у раз зводити дух. та з-під ліжка вона виштурхала тільки кота.
- зроду не бачила такого поганця!
вона пішла до відчинених дверей, стала на порозі й повела оком по грядках помідорів, зарослих дурманом,- то був її «город». тома не видно ніде. тоді вона підвищила голос,- так щоб було чути далі,- й гукнула:
- гей, то-о-ме!
раптом позад неї щось шурхнуло, і вона обернулася - саме вчасно, щоб схопити за полу куртки невеликого хлопчиська й не дати йому втекти.
- а, ось ти де! я ж таки мала б подумати про цю комору. ти що там робив?
- нічого.
- нічого? а ти поглянь на свої руки. і на свій рот. це що таке?
- не знаю, тітонько.
- зате я знаю. це варення - ось що це таке. сто разів тобі казала: не чіпай варення, бо шкуру злуплю! ану дай мені оту і лозина зависла в повітрі. здавалося, порятунку немає.
- ой тітонько! мерщій оберніться!
стара рвучко обернулась і про всяк випадок сторожко підібрала спідницю. а хлопчисько миттю дременув геть, видряпався на високий дощаний паркан і зник з очей.
тітка поллі з хвилину стояла розгублена, потім тихенько засміялася:
- ну й розбишака ж, хай йому абищо! невже я так-таки нічого не навчуся? це ж уже вкотре він отак мене дурить. мабуть, і справді старі дурні найдурніші. недарма кажуть: старого собаку нових штук не навчиш. та боже ж ти мій, у цього хлопчиська і витівки щоразу інші, отож не знаєш, чого й сподіватися. і він наче знає, скільки можна мучити мене, доки мені урветься терпець. знає і те, що досить йому хоч на мить збити мене з пантелику або насмішити, як мені вже несила й руку звести, щоб добряче його відшмагати. ой, не виконую я свого обов'язку щодо хлопця, бачить бог! хто попускає дитині, той псує її, говорить святе письмо. грішниця я і знаю, що доведеться мені прийняти кару й за себе, й за нього. в ньому наче біс сидить, то помилуй мене боже він же, сердешна дитина, син моєї [17] покійної сестри, і мені просто не стає духу лупцювати його. щоразу як йому втекти, мене гризе сумління, а як по-б ю його - аж серце кров'ю обкипає. правду каже святе письмо: короткий вік людський і сповнений скорботи,- так-бо воно й є ось він сьогодні не піде до школи, то я повинна покарати його за це:
Відповідь:
1«Очеловечивая» страдания лошади, герой глубже понимает смысл происходящих событий дать им самостоятельную оценку. Он осознает трагичность потери ушедшего навсегда уклада жизни, когда человек жил в гармонии с лошадьми, со всей природой
2«Живое пламя» повествуется о слишком быстром цветении маков и тех ассоциациях, которые возникли у главной героини произведения, тети Оли, наблюдающей яркую, но непродолжительную жизнь этих цветов.
Е. И. Носов назвал свой рассказ «Живое пламя» . Именно через название произведения писатель передал свое отношение к изображаемому и обратил внимание читателя на ключевой эпизод рассказа.
Описывая цветение маков, автор использует различные художественные средства: цветовые эпитеты («зажженные факелы с живыми, весело полыхающими на ветру языками пламени» , «полупрозрачные алые лепестки») , необычные метафоры («то вспыхивали трепетно-ярким огнем, то наливались густым багрянцем» , «стоит только прикоснуться – сразу опалят») , емкие сравнения («Маки слепили своей озорной, обжигающей яркостью, и рядом с ними померкли, потускнели все эти парижские красавицы, львиные зевы и прочая цветочная аристократия») . Жизнь цветка скоротечна: «Два дня буйно пламенели маки. А на исходе вторых суток вдруг осыпались и погасли» .
Такая короткая, но полная силы жизнь мака ассоциируется у тети Оли с судьбой собственного сына Алексея, который «погиб, спикировав на своем крошечном «ястребке» на спину тяжелого фашистского бомбардировщика» .
В основе названия рассказа необычная метафора, характеризующая не только цвет мака, красный, как огонь, но и очень быструю, как пламя, жизнь цветка. Писатель как бы предлагает читателю задуматься над нравственной сущностью жизни, прожить ярко, не пугаться трудностей, преодолевать обстоятельства. Автор заставляет стремиться не к безликому существованию, а к жизни, полной глубокого смысла.
Таким образом, в названии заключен основной смысл рассказа Е. И. Носова, его философская глубина.
3
Пояснення: