ответ: Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території). Станом на 2019 рік за межами України мешкає від 11 до 13 млн українців і їх нащадків, тобто близько чверті народу. Відповідно до статті 12 Конституції України (254к/96-ВР) держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців.
Визначення
Історія Редагувати
Причини утворення діаспорних груп народів Редагувати
Міграційні, етнічні та демографічні процеси не раз кардинально змінювали біосоціальну будову українських теренів і всієї земної кулі. Спрямованість та інтенсивність цих процесів залежала від багатьох природних та соціальних чинників. Міграційні рухи, наприклад, визначалися змінами кліматичних умов, вичерпанням чи віднайденням нових природних ресурсів, прирученням коня, відкриттям колеса, геополітичними змінами, економічними кризами, воєнними подіями, дискримінаційною внутрішньою політикою тощо. Міграційні рухи людності між територією України (в сучасних межах) та рештою світу почалися сотні тисяч років тому — ще в часи заселення її первісними людьми, коли певні групи людей ще й не були сформовані як етнічні спільноти[2].
Прагнення захищати власні території та власні традиції також прослідковується з давніх часів, хоча й мало різну форму й різні вияви. Потрапляючи в іншоетнічне оточення територіальні групи певного етносу не поспішали перейняти чужі етнічні риси (хоча, звісно, було по-різному, в залежності від конкретних суспільно-історичних обставин). Важливою умовою виживання етнічної групи в іншоетнічному оточенні були активні контакти в середині групи (шлюбні, культурні, виробничі тощо). При розпорошеному (дисперсному) проживанні підтримувати етнічну однаковість групи (за відсутності сучасних засобів зв‘язку) надто складно. Дисперсно розселені частини мігрантів швидко зливалися з етнічним оточенням. Тому етнічні гетто та етнічні анклави були тривалий час основою діаспорних частин багатьох народів, у тому числі й українського.
В выходные дни я посмотрела фильм «Узник замка Иф» по роману Александра Дюма-отца «Граф Монте-Кристо». Во время просмотра меня заинтересовали не только замечательные образы героев, а также исторические события той эпохи, которые сопровождают нас в течение всего сюжета. Видеть – это одно, а прочесть – это значит узнать историю героев глазами автора, а не режиссёра и сценариста. Меня захватила судьба главного героя – Эдмона Дантеса. Историю его жизни автор описывает на основе реальных событий: сапожник Франсуа Пико стал жертвой жестокого розыгрыша, после чего был заключён в замок Фенестрель. В замке он ухаживал за другим заключенным, который являлся итальянским прелатом и завещал ему огромное состояние. Когда Пико оказался на свободе, он отомстил своим врагам, не пощадив их, однако сам погиб, его убил единственный из уцелевших врагов. Имя своему герою Дюма выбрал, связав его с названием небольшого островка, расположенного рядом с островом Эльба. Этим моментом автор словно намекает на образ Наполеона, проводит параллель между ним и своим героем. Эдмон Дантес предан своими лучшими друзьями. Из молодого капитана, мечтающего о морских просторах, любящего свою прекрасную невесту, он на семнадцать долгих лет оказывается узником страшного замка Иф. Здесь он знакомится с аббатом Фариа. Получше узнав молодого человека, старик решает ему развивает нравственные качества, готовит его к новой жизни, раскрывает тайну сокровищ, готовит план побега. Так умирает Эдмон Дантес и появляется граф Монте-Кристо. Через двадцать лет герой оказывается в новом ему обществе и тем острее его ощущения. Теперь он не наивный юноша, а невероятно богатый и могущественный граф, чья личность полна загадок, тщательно продумывающий каждый свой шаг до мельчайших подробностей. Наводя справки о своих обидчиках, наблюдая за ними, граф Монте-Кристо не мстит, а как бы подводит черту их безнаказанным поступкам. Данглар, Фернан, Кадрусс и Вильфор получили по заслугам. Будучи человеком справедливым и мудрым, Монте-Кристо осознает неправильность принятого когда-то решения, находит в себе силы отказаться от мщения. Он награждает близких людей, которые поддерживали его отца, чтили светлую память, даже считая молодого человека погибшим. Эдмон Дантес настолько сильно изменился, что остался неузнаваемым для прежних знакомых. Самым главным является даже не внешнее, а внутреннее преображение. Уроки аббата Фариа не даром: он научился избегать подлых ловушек, плести интриги, отражать коварство и зависть недоброжелателей. Эдмон не взрослеет, он перерождается. Не только сокровища аббата, но и его богатый внутренний мир открывает перед ним дорогу к новой жизни, к свободе, к которым он так стремился и о которых мечтал все эти долгие годы заточения. Образ Эдмона Дантеса можно сопоставить с героем современного общества. Он учит нас правильно оценивать свои возможности и принимать правильные решения.
Было два брата, младший хитер, с самого детства родители любили его больше старшего, он получал многочисленные подарки, и все что хотел он получал не прикладывая усилий. Старший же добивался всего сам. Да вот случилась история: У царя похитили дочь, он сказал так: "Кто найдет мою дочь тот и возьмёт ее в жены". Понравилась братьям идея, снарядили они и пошли царевну искать. Много приключений по дороге встретили братья. Но младшему надоело искать царевну ведь многие попытки увенчались неудачей. Но старший не здавался. Он шел до конца и наконец нашел царскую дочь. Взял её в жёны. И стали они жить поживать, да добра наживать.
ответ: Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території). Станом на 2019 рік за межами України мешкає від 11 до 13 млн українців і їх нащадків, тобто близько чверті народу. Відповідно до статті 12 Конституції України (254к/96-ВР) держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців.
Визначення
Історія Редагувати
Причини утворення діаспорних груп народів Редагувати
Міграційні, етнічні та демографічні процеси не раз кардинально змінювали біосоціальну будову українських теренів і всієї земної кулі. Спрямованість та інтенсивність цих процесів залежала від багатьох природних та соціальних чинників. Міграційні рухи, наприклад, визначалися змінами кліматичних умов, вичерпанням чи віднайденням нових природних ресурсів, прирученням коня, відкриттям колеса, геополітичними змінами, економічними кризами, воєнними подіями, дискримінаційною внутрішньою політикою тощо. Міграційні рухи людності між територією України (в сучасних межах) та рештою світу почалися сотні тисяч років тому — ще в часи заселення її первісними людьми, коли певні групи людей ще й не були сформовані як етнічні спільноти[2].
Прагнення захищати власні території та власні традиції також прослідковується з давніх часів, хоча й мало різну форму й різні вияви. Потрапляючи в іншоетнічне оточення територіальні групи певного етносу не поспішали перейняти чужі етнічні риси (хоча, звісно, було по-різному, в залежності від конкретних суспільно-історичних обставин). Важливою умовою виживання етнічної групи в іншоетнічному оточенні були активні контакти в середині групи (шлюбні, культурні, виробничі тощо). При розпорошеному (дисперсному) проживанні підтримувати етнічну однаковість групи (за відсутності сучасних засобів зв‘язку) надто складно. Дисперсно розселені частини мігрантів швидко зливалися з етнічним оточенням. Тому етнічні гетто та етнічні анклави були тривалий час основою діаспорних частин багатьох народів, у тому числі й українського.
Объяснение: