Быль сия относится ко времени, когда рассказчик был ещё дитятею. Отец с одним из сыновей уехал в Крым продавать табак, оставив дома жену, трёх ещё сыновей да деда стеречь баштан — дело прибыльное, проезжих много, а всего лучше — чумаки, что рассказывали диковинные истории. Как-то к вечеру приходит несколько возов с чумаками, да все старинными дедовыми знакомцами. Перецеловались, закурили, пошёл разговор, а там и угощение. Потребовал дед, чтоб внуки плясали, гостей потешили, да недолго терпел, сам пошёл. Плясал дед славно, такие кренделя выделывал, что диво, покуда не дошёл до одного, места близ грядки с огурцами. Здесь ноги его стали. Пробовал сызнова — то же. УЖ и бранился, и снова начинал — без толку. Сзади кто-то засмеялся. Огляделся дед, а места не узнает: и баштан, и чумаки — все пропало, вокруг одно гладкое поле. Все ж понял, где он, за поповым огородом, за гумном волостного писаря. «Вот куда затащила нечистая сила!» Стал выбираться, месяца нет, нашёл в темноте дорожку. На могилке поблизости вспыхнул огонёк, и другой чуть поодаль. «Клад!» — решил дед и навалил для приметы изрядную ветку, поскольку заступа при себе не имел. Поздно вернулся он на баштан, чумаков не было, дети спали.
На следующий вечер, захватив заступ и лопату, направился он к попову огороду. Вот по всем приметам вышел в поле на давешнее место: и голубятня торчит, а гумна не видно. Пошёл ближе к гумну — пропала голубятня. А тут припустил дождик, и дед, так и не нашед места, прибежал с бранью обратно. Назавтра ввечеру пошёл он с заступом прокопать новую грядку, да, минуя проклятое место, где ему не танцевалось, в сердцах ударил заступом, — и оказался в том самом поле. Все узнал он: и гумно, и голубятню, и могилку с наваленной веткой. На могиле лежал камень. Обкопав, дед отвалил его и хотел было понюхать табачку, как кто-то чихнул у него над головою. Осмотрелся — нет никого. Принялся дед копать и нашёл котёл. «А, голубчик, вот где ты!» — воскликнул дед. То же сказал и птичий нос, и баранья голова с верхушки дерева, и медведь. «Да тут страшно слово сказать», — пробормотал дед, а вслед за ним и птичий нос, и баранья голова, и медведь. Дед хочет бежать — под ногами круча без дна, над головой гора нависла. Дед бросил котёл, и все стало по-прежнему. Решив, что нечистая сила только пугает, он схватил котёл и кинулся бежать.
Об эту пору на баштане и дети, и пришедшая мать недоумевали, куда подевался дед. Отужинав, пошла мать вылить горячие а навстречу ей бочка ползёт: видно, кто-то из детей, шаля, толкает ее сзади. Мать плеснула в неё Оказалось, что это дед. Открыли дедов котёл, а в нем сор, дрязг и «стыдно сказать, что такое». С той поры заклялся дед верить черту, проклятое место загородил плетнём, а когда наняли поле под баштан соседние козаки, на заколдованном месте вечно всходило что-нибудь «чёрт знает что такое!».
ответ:
быль сия относится ко времени, когда рассказчик был еще дитятею. отец с одним из сыновей уехал в крым продавать табак, оставив дома жену, трех еще сыновей да деда стеречь баштан — дело прибыльное, проезжих много, а всего лучше — чумаки, что рассказывали диковинные . как-то к вечеру приходит несколько возов с чумаками, да все старинными дедовыми знакомцами. перецеловались, закурили, пошел разговор, а там и угощение. потребовал дед, чтоб внуки плясали, гостей потешили, да недолго терпел, сам пошел. плясал дед славно, такие кренделя выделывал, что диво, покуда не дошел до одного, места близ грядки с огурцами. здесь ноги его стали. пробовал сызнова — то же. уж и бранился, и снова начинал — без толку. сзади кто-то засмеялся. огляделся дед, а места не узнает: и баштан, и чумаки — все пропало, вокруг одно гладкое поле. все ж понял, где он, за поповым огородом, за гумном волостного писаря. «вот куда затащила нечистая сила! » стал выбираться, месяца нет, нашел в темноте дорожку. на могилке поблизости вспыхнул огонек, и другой чуть поодаль. «клад! » — решил дед и навалил для приметы изрядную ветку, поскольку заступа при себе не имел. поздно вернулся он на баштан, чумаков не было, дети спали.
на следующий вечер, захватив заступ и лопату, направился он к попову огороду. вот по всем приметам вышел в поле на давешнее место: и голубятня торчит, а гумна не видно. пошел ближе к гумну — пропала голубятня. а тут припустил дождик, и дед, так и не нашед места, прибежал с бранью обратно. назавтра ввечеру пошел он с заступом прокопать новую грядку, да, минуя проклятое место, где ему не танцевалось, в сердцах ударил заступом, — и оказался в том самом поле. все узнал он: и гумно, и голубятню, и могилку с наваленной веткой. на могиле лежал камень. обкопав, дед отвалил его и хотел было понюхать табачку, как кто-то чихнул у него над головою. осмотрелся — нет никого. принялся дед копать и нашел котел. «а, голубчик, вот где ты! » — воскликнул дед. то же сказал и птичий нос, и баранья голова с верхушки дерева, и медведь. «да тут страшно слово сказать», — пробормотал дед, а вслед за ним и птичий нос, и баранья голова, и медведь. дед хочет бежать — под ногами круча без дна, над головой гора нависла. дед бросил котел, и все стало по-прежнему. решив, что нечистая сила только пугает, он схватил котел и кинулся бежать.
об эту пору на баштане и дети, и пришедшая мать недоумевали, куда подевался дед. отужинав, пошла мать вылить горячие , а навстречу ей бочка ползет: видно, кто-то из детей, шаля, толкает ее сзади. мать плеснула в нее . оказалось, что это дед. открыли дедов котел, а в нем сор, дрязг и «стыдно сказать, что такое». с той поры заклялся дед верить черту, проклятое место загородил плетнем, а когда наняли поле под баштан соседние козаки, на заколдованном месте вечно всходило что-нибудь «чёрт знает что такое! ».
объяснение:
Розділ 25. А тато грає на дримбі
Тато продовжував вигравати на дримбі, на ці звуки зліталися хмари оскаженілих комах!Блакитні ропухи почали ловити мух, їх нічого не цікавило крім поживи.Космічні хижаки все спускалися і спускалися на землю і хапали комах довгими язиками. Видно було, що земні мухи, комарі та ґедзі вразили чужопланетян у самісінькі жаб’ячі серця.Це було схоже на масовий сказ. Зараз небезпечних космічних окупантів можна було брати голими руками. Вони не помічали нічого, окрім смачної поживи, що хмарами кружляла довкола них.
Розділ 26. Я розмовляю мовою синьомордів
Тепер Клим зрозумів, чому тато говорив про синьомордів як про представників страшної цивілізації міжгалактичних загарбників. На спині у кожного прибульця висів апарат із широким дулом і прилаштованим до нього балоном з газом, який може паралізувати все живе.Жук і Заєць досліджували цей газ, і він абсолютно безпечний для самих синьомордів. І взагалі представники цієї агресивної цивілізації не чутливі до жодної отрути. Вони самі можуть отруїти кого завгодно. Особливо небезпечний вірус, що його розносять ці космічні хижаки, — вірус страху.Починало світати, вся пустеля, в полі зору, була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що лежали на піску й голосно хропли.Синомордів потрібно було знешкодити, але як ніхто не знав. Клим зумів прочитати думки їх вожака, який радів захопленню планети. Вони хотіли зробити людей рабами, змусити працювати на мушиних фермах — вирощуватимуть комах-бройлерів. А потім відправляти комашині консерви в кожен куточок галактики!
Клим розповів батькам, про те що довідався. І вони розуміли, що святкувати перемогу ще зарано.
Розділ 27. Пірамідосерфінг
Всі хотіли спускатися всередину піраміди сходами, а мама показала чудовий іб пересування – пірамідосерфінг. Для того щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібна була кругла пластинка з ручкою.Всі з’їхали з піраміди, як зі снігової гірки. Кожен спускав з собою ще й синьомордів.Було видно, що нашестя синьомордів справило на Жука гнітюче враження, здавалося що до нього повертається страх.Клим розумів, що потрібно знайти бабусю, бо без її чудодійної протиотрути вони не врятують людство від вірусу страху.Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А Клима чекала тяжка робота: треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.
Розділ 28. Нехай синьоморди посплять
Тато запропонувава поки заблокувати синьомордів з до часольота. Клима вражали здатності Запорожця і вміння бабусі, яка змогла поєднати чудодійні сили наших пращурів із найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому “Запорожці”.Клим переживав через те що Запорожець не до їм, бо перестав працювати. А тато сказав, що піраміда діє я потужний підзарядний пристрій. Крізь її зрізану верхівку космічна енергія потрапляє всередину й акумулюється. Так що, часоліт був готовий до роботи.Тато швидко вивів “Запорожець” із піраміди, натиснув якісь кнопки. Ясно-зелене світло фар освітило прибульців, і ті немов закам’яніли. Над піщаною пустелею враз запанувала тиша — то миттєво урвалося тисячоголосе хропіння ротатих комахожерів.Та все рівно їм треба поспішати — зелені промені діятимуть лише кілька годин.
Розділ 29. Ми вистежуємо викрадачів
Тато запрограмував у часольоті необхідний час і місце. Вони мали прибути в той час, коли Клим вибіг до школи (і потрапив у лабети синьоморда), а моя бабуся залишилася вдома сама.Вони опинилися в своєму дворі під грушею і побачили, що Сашко Смик (Кактус) привів за собою людей, одягнених у чорні старомодні пальта й крислаті капелюхи. Це були замасковані синьоморди. Клим згадав, що часто бачив їх, і зрозумів, що за його сім’єю давно стежили.
Саме вони викрали бабусю, але вона не пручалася, а спокійно йшла за ними. Вони простежили, за викрадачами і побачили, що бабусю завели в будку, де лагодять взуття!
Розділ 30. Куди веде провалля
Коли вони підійшли до маленької дерев’яної споруди, то почули дивний звук — ніби працював потужний мотор. Але будка була порожня. Всі зайшли всередину, щоб обстежити приміщення, там були сліди синьомордів.Батьки зрозуміли, що Кактуса зазомбували і тому він так себе поводив. За шафою вони знайшли колодязь і вирішили дослідити його.Тато всім дав стінолази — незамінна річ для пересування по прямовисних поверхнях. Всі швидко натягли стінолази на руки й на ноги і почали обережно спускатися у безвість.