как-то так. Прочла произведение Максима Горького «Ма-аленькая» , и осталась под глубоким впечатлением. Пыталась ответить себе на вопрос «Зачем же жить? » И я думаю, что жить нужно для того, чтобы понимать - кому-то ты, хоть и ненадолго, даришь кусочек счастья. Жить надо затем, чтобы хоть что-то хорошее в этом мире осталось именно после тебя! А кто это делает? Да практически никто! Все живут ради себя, собственные проблемы кажутся огромными и нерешимыми! Вы не думайте, я не критикую всех без разбору, самое обидное - что я такая же! Иногда чувствуешь себя так паршиво, осознавая, что ты вот ноешь – а есть же те, чьи беды куда хуже. Многие тяжело больные или пожилые люди, как в произведении «Ма-аленькая» , умудряются другим: они живут-то, чтобы кому-то было хорошо! Странная получается закономерность – те, у кого есть всё необходимое (здоровье, деньги, семья нормальная) , живут только для себя и думают о себе. А люди, у которых реальные проблемы, делают всё, чтобы кому-нибудь ещё!
Объяснение:
)
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".