найбільш вірогідно, що ви хотіли цитати не самого джима, а про джима або такі, що якось характеризують його. ось:
"-джім тут нам може стати в пригоді, як ніхто, - сказав лікар. - матроси не криються перед ним, а він хлопець спостережливий. - гокінсе, я на тебе великі надії, - додав сквайр. мене аж розпач узяв від цих слів: я дуже боявся, що несправджу їхньої довіри, хоч завдяки щасливому збігові обставин саме мені випало врятувати їм життя." " - ти добрий хлопак, джіме, - сказав він. - але зараз ви всі зав'язані мертвим вузлом, далебі. що ж, ти можеш здатися на бена ґана - бен ґан знає, що робити." " - докторе! капітане! сквайре! агов, гантере, це ви? - почули ми чийсь голос. я підбіг до дверей і побачив джіма гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл."
" - ну, коли ти вже тут, джіме, то я скажу тобі, що в мене на думці. ти мені завше був до душі, бо ти хлопець хвацький. дивлячись на тебе, я згадую, що і я колись був такий молодий та гожий. мені весь час хотілося, щоб ти пристав до нас, одержав свою частку скарбів і помер заможним паном, і ось ти, лебедику, і прийшов."
" - і це ще не все, - докинув корабельний кухар. - він, побий мене грім, той самий хлопчисько, що потяг карту зі скрині біллі бонса. через цього джіма гокінса геть усі наші нещастя! "
"але слухай, джіме, - я тобі, а ти мені: ти у свою чергу вирятуєш довгого джона від шибениці. мене це страшенно вразило: тож які мусять бути кепські в них справи, коли цей старий піратюга, їхній заводій, хапається за будь-яку соломинку! - що зможу, те зроблю, - пообіцяв я."
"мені до душі цей хлопчисько. кращого за нього я не зустрічав. він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви"
" - джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - джіме, я цього не можу допустити. гайда через паркан і тікаймо! - докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі."
" - заходь, джіме, - сказав каштан. - ти, по-своєму, й непоганий хлопець, але зі мною ти навряд чи коли ще підеш на море, бо ти, як на мене, надто вже мазунчик, в усьому тобі таланить "
Станционный смотритель” — одна из повестей, вошедших в известное произведение а. с. пушкина “повести покойного ивана петровича белкина”. в “станционном смотрителе” автор знакомит нас с тяжелой, безрадостной жизнью простых людей, а именно — станционных смотрителей, во времена крепостного права. пушкин обращает внимание читателя на то, что во внешне бестолковом и бесхитростном исполнении своих обязанностей этими людьми кроется нелегкий, часто труд, полный хлопот и забот. что только не ставят в вину станционному смотрителю? “погода несносная, дорога скверная, ямщик , лошади не везут — а виноват ”. мало кто из проезжающих принимает станционных смотрителей за людей, больше за “извергов рода человеческого”, а ведь “сии столь оклеветанные смотрители вообще суть люди мирные, от природы услужливые, склонные к общежитию, скромные в притязаниях на почести и не слишком сребролюбивые”. мало кто из проезжающих интересуется жизнью станционных смотрителей, а ведь, как правило, у каждого из них — непростая судьба, в которой с избытком хватает слез, страданий и горя. жизнь самсона вырина ничем не отличалась от жизни таких же, как и он, станционных смотрителей, которые, чтобы иметь самое необходимое для содержания своей семьи, готовы были молча выслушивать и так же молча сносить бесконечные оскорбления и в свой адрес. правда, семья у самсона вырина была небольшой: он да красавица дочка. жена самсона умерла. ради дуни (так звали дочь) и жил самсон. в четырнадцать лет дуня была настоящей отцу: в доме прибрать, приготовить обед, прислужить проезжему, — на все она была мастерица, все у нее в руках спорилось. глядя на дунину красоту, добрее и милостивее становились даже те, кто грубое обращение со станционными смотрителями взял себе за правило. в первое наше знакомство с самсоном выриным он выглядел “свежим и бодрым”. несмотря на нелегкую работу и зачастую грубое и несправедливое обращение с ним проезжающих — неозлобленного и общительного. однако как может изменить человека горе! всего через несколько лет автор, встретившись с самсоном, видит перед собой старца, неухоженного, склонного к пьянству, тускло прозябающего в заброшенном, неубранном своем жилище. его дуня, его надежда, та, что давала силы жить, уехала с малознакомым гусаром. причем не с отцовского благословения, как это принято у честных людей, а тайком. самсону было страшно подумать, что его милое дитя, его дуня, которую он как мог оберегал от всяких опасностей, так поступила с ним и, главное, с собой — стала не женой, а любовницей. пушкин сочувствует своему герою и относится к нему с уважением: честь для самсона превыше всего, превыше богатства и денег. не один раз судьба била этого человека, но ничто не заставило его так опуститься, так перестать любить жизнь, как поступок горячо любимой дочери. материальная бедность для самсона ничто по сравнению с опустошенностью души. на стене в доме самсона вырина висели картинки с изображением блудного сына. дочь смотрителя повторила поступок героя библейской легенды. и, скорее всего, как и отец блудного сына, изображенного на картинках, станционный смотритель ждал свою дочь, готовый к прощению. но дуня не возвращалась. а отец не находил себе места от отчаяния, зная, чем зачастую заканчиваются подобные : “много их в петербурге, молоденьких дур, сегодня в атласе да бархате, а завтра, поглядишь, метут улицу, вместе с голью кабацкою. как подумаешь порою, что и дуня, может быть, тут же пропадает, так поневоле согрешишь да пожелаешь ей ” ничем хорошим не закончилась и попытка станционного смотрителя вернуть дочь домой. после этого, запив от отчаяния и горя еще больше, самсон вырин умер. в образе этого человека пушкин показал безрадостную, наполненную и унижениями жизнь простых людей, самоотверженных тружеников, которых норовит обидеть каждый прохожий и проезжий. а ведь зачастую такие простые люди, как станционный смотритель самсон вырин, — пример честности и высоких моральных устоев.
найбільш вірогідно, що ви хотіли цитати не самого джима, а про джима або такі, що якось характеризують його. ось:
"-джім тут нам може стати в пригоді, як ніхто, - сказав лікар. - матроси не криються перед ним, а він хлопець спостережливий. - гокінсе, я на тебе великі надії, - додав сквайр. мене аж розпач узяв від цих слів: я дуже боявся, що несправджу їхньої довіри, хоч завдяки щасливому збігові обставин саме мені випало врятувати їм життя." " - ти добрий хлопак, джіме, - сказав він. - але зараз ви всі зав'язані мертвим вузлом, далебі. що ж, ти можеш здатися на бена ґана - бен ґан знає, що робити." " - докторе! капітане! сквайре! агов, гантере, це ви? - почули ми чийсь голос. я підбіг до дверей і побачив джіма гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл."
" - ну, коли ти вже тут, джіме, то я скажу тобі, що в мене на думці. ти мені завше був до душі, бо ти хлопець хвацький. дивлячись на тебе, я згадую, що і я колись був такий молодий та гожий. мені весь час хотілося, щоб ти пристав до нас, одержав свою частку скарбів і помер заможним паном, і ось ти, лебедику, і прийшов."
" - і це ще не все, - докинув корабельний кухар. - він, побий мене грім, той самий хлопчисько, що потяг карту зі скрині біллі бонса. через цього джіма гокінса геть усі наші нещастя! "
"але слухай, джіме, - я тобі, а ти мені: ти у свою чергу вирятуєш довгого джона від шибениці. мене це страшенно вразило: тож які мусять бути кепські в них справи, коли цей старий піратюга, їхній заводій, хапається за будь-яку соломинку! - що зможу, те зроблю, - пообіцяв я."
"мені до душі цей хлопчисько. кращого за нього я не зустрічав. він більше схожий на чоловіка, ніж такі щури, як ви"
" - джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - джіме, я цього не можу допустити. гайда через паркан і тікаймо! - докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі."
" - заходь, джіме, - сказав каштан. - ти, по-своєму, й непоганий хлопець, але зі мною ти навряд чи коли ще підеш на море, бо ти, як на мене, надто вже мазунчик, в усьому тобі таланить "