Рассказ Юрия Казакова «По дороге» посвящён теме социальных изменений в селе в шестидесятые-семидесятые годы двадцатого столетия. Главные герои рассказа — Илья Снегирёв и его мать. Илья Снегирёв родился в селе и работал в колхозе шофёром, но его манили иные края. Не впервые весна срывала его с места. Побывал он и в Сибири — но ему там не понравилось.
Осенью вернулся Илья в колхоз и вновь начал работать шофёром. Но воспоминания о Сибири, об этом огромном, открывшемся ему крае не давали ему покоя.Автор рассказывает нам о времени освоения Сибири, о великих стройках, о создании в тайге новых городов. Рабочим приходилось жить в палатках, в наскоро построенных бараках, выполнять тяжёлую работу, но люди торжествовали, видя результаты своего труда. Красота сибирской природы, радость напряжённого труда огромного коллектива людей оказались для Ильи важнее, чем неудобства, дороже, чем спокойная жизнь в родной деревне.
Когда наступила весна, Илья взял в колхозе расчет и купил
билет на поезд. Вечером односельчане собрались его проводить, а наутро к поезду он пошёл вдвоём с матерью. Он шёл быстро, мать едва успевала за ним и вскоре решила попрощаться прямо в поле, чтобы сын не опоздал на поезд: «- Дай я тебя … тебе … — говорит мать и мелко крестит его. — Иди, иди, тебе ходчее надо идти, а я ещё … я тоже … пойду потихоньку».
Мы чувствуем, что мать, всю жизнь прожившая в деревне, не понимает, почему её сын куда-то уезжает, почему ему не
живётся в родной деревне, где у него есть дом, где живёт девушка Тамара, которая любит его. Но мать не удерживает сына, она благословляет его, признавая за ним право свободного выбора своего жизненного пути. Илья несколько раз оглядывается на мать, которая смотрит ему вслед, и шагает к станции.
Юрий Казаков утверждает право человека на выбор собственного пути, на поиск новых дорог. В то же время с прекрасных описаний природы автор подчёркивает ценность труда людей, живущих в Центральной России, на земле, где они родились. Образы матери и односельчан Ильи — это образы чутких и трудолюбивых людей. Мы понимаем, что созидательный труд ценен на любой земле.
Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.
Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.
Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так «гримить». Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.
Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.
Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання «купи двадцятимаркових банкнот» вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав пере і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.
Объяснение:
скорочення тексту продовження в іншій відповіді