какого произведения может мыть бать глухо немой Герасим
Для цього часу характерне торжество інтуїції, підсвідомого начала в творчості. Митці XX століття — це люди-бунтарі, ідеалісти, інтуїтивісти. Вони заперечували природне, реальне, прагнули підйому над реальним досвідом, специфічного осмислення реальної дійсності, відмову від констатації фактів. Модерна література — це література дослідження, а не констатації. Те, що я сьогодні говорю, завтра може бути висміяне мною.
Елітаризм — характерна ознака нової літератури. Народництво піддане нищівній критиці й відкинуте як застаріле. Замість суспільних відмінностей (шляхетські титули) ознакою обраності виступає всеосяжний інтелектуалізм. Крім формальної освіченості й орієнтування в найсучасніших тенденціях світової політики, культури, науки й мистецтва, проникнення в глибину буття активізує інтерес художників слова до таємних знань: містики, теософії, масонства.
Індивідуалізм і глибока самотність оточує митців українських слова минулого сторіччя. Незрозумілість сучасниками, хворобливе переживання власної виключності, репресії, заслання, арешти, нищення однодумців — усе це викликало страшний дефіцит адекватного спілкування, пошанування й затребуваності власних творів.
Епоха атеїзму й позірного торжества теорії еволюції, романтичний ідеал творця як титана-богоборця спричинили поширення "каїнівського синдрому" — ідеалізму й релігійних пошуків поза традиційними церквами, а інколи й поза релігією. Літератори цього часу рівняються на ідеал людинобога, де творчість аналогічна божественній дійсності. Кожен художній твір і література як така — акт творення нової дійсності.
Українська література XX століття — література ночі людської свідомості. Більшість митців стали фізично й психічно хворими в комуністичних концтаборах, катівнях НКВС, лихолітті революції й двох колосальних воєн. Звідси поглиблений інтерес до психоаналізу Зігмунда Фрейда, іноді психологізм художнього мислення.
Автор это, с мамой главный