1. На три композиционные части.
2. Признаки послания: обращение («друзья мои»); есть упоминание о разных жизненных путях, звучит поддержка, пожелание удачи («Бог вам!»).
3. Настроение стихотворения меняется: сначала ободряющее, но затем становится мрачнее.
4. В этом послании Пушкин призывает всех своих друзей оставить волнения и заботы света и присоединиться к интимному кругу друзей, объединенных призывом:
Блажен, кто веселится
В покое, без забот...
Покой, беззаботное веселье, шумный пир друзей — вот что составляют, по мнению поэта, человеческое счастье. Пушкин ставит это выше общественных и государственных дел:
И станут самые цари
Завидовать студентам.
В сердечности и искренности друзей Пушкин видит самое ценное: "Он друг без этикета. Не требует привета Лукавой суеты". Это чувство сердечной привязанности к своим друзьям Пушкин пронесет через всю жизнь. Чувство это присутствует даже в гражданской лирике петербургского периода. Поэты-декабристы видели в дружбе союз людей, скрепленный одной идеей, целью. Но в лирике Пушкина высокая цель не исключает наслаждение дружеским общением, даже наоборот, дружба становится опорой и поддержкой в гражданском служении долгу и отечеству.
5. Лирический герой предстает искренним другом, умеющим найти простые добрые слова для поддержки своих друзей.
6. Стихотворение украшают метафоры («пир дружбы», «сладкие таинства любви»), эпитеты («разгульная дружба», «пустынное море», «мрачные пропасти»). Две строфы стихотворения представляют собой два восклицательных предложения без единого глагола. Перечисление жизненных ситуаций построено по принципу градации: от радости до горя. Рудники, в которых работали каторжники-декабристы названы «мрачными пропастями земли».
7. Размер- четырехстропный ямб, состоит из 2 строф (8 строк)
В один прекрасний день Аліса сиділа розімліла від спеки під деревом. Її погляд блукав по траві і квітам у її ніг, коли він раптом зупинився на кроликові з кишеньковим годинником, котрій розмовляв і кудись дуже сильно поспішав. Аліса кинулася його наздоганяти і пірнула слідом за ним в нору.
Це виявився вхід в тунель, по якому дівчинка з неймовірною швидкістю пролетіла. Вона м’яко приземлилася на дні тунелю в величезному залі з безліччю дверей. Перед однією з них стояв столик із золотим ключиком. Аліса його взяла. Відкрила відповідні двері і опинилася в чудовому саду.
Підкорена запахами і ароматами вона повільно йшла все далі і далі, поки перед нею невідомо звідки з’явився витончений флакончик з написом «Випий мене». Вона випила і стала зменшуватися. Це дуже налякало її, але дівчинка вона була хоробра, а під руку якраз попався і пиріжок з запискою «З’їж мене». Що дівчинка і зробила. Через секунду вона стала рости з такою швидкістю, що скоро перестала бачити свої ноги. Все навколо було дивним і не передбачуваним і навіть речі, які Аліса знала дуже добре: таблиця множення і вірші виходили тут косо-криво.
Дівчинка засмутилася і так сильно заплакала, що поруч виникло озеро, де вона мало не потонула. Борсалася вона в озері не одна. Поруч з нею фиркала, намагаючись вибратися з води миша. Аліса з нею заговорила. Розповіла їй, що вдома у неї дуже мила кішечка, що сильно засмутило мишку. Назвавши дівчинку байдужою мишка, вибравшись з води, втекла невідомо куди. На зміну їй прибіг кролик і послав Алісу до себе додому за віялом і рукавичками, щоб піти до Герцогині. Прямуючи до Герцогині, дівчинка зустріла на грибі в заростях трави синю гусеницю, яка курила кальян і Чеширського кота, обидва дали їй дуже корисні поради, як поводитися в цій дивній, казковій країні. Так користуючись корисними порадами, Аліса дісталася до будинку Герцогині.
Відкривши двері, дівчинка виявилася на кухні, де сиділа сама господиня будинку з дитиною, на руках, якій вона намагалася співати колискову пісню. Кухарка жбурляла, у всіх хто заходив в приміщення тарілки і кружки. Дитина не могла заснути і ревіла на все горло. Герцогиня ні з того ні з сього кинула його в руки до Аліси. Вона, піймавши його, виявила, що в згортку замість дитяти – порося.
В цей час в будинок принесли за відвідати Королеву і взяти участь в грі в крокет. Відмовлятися було не можна і всі стали збиратися до палацу. Червона Королева мала дуже важкий характер. Щоб для неї не робили все для неї було погано, зроблено неправильно, а того хто щось робив треба обов’язково покарати, а значить стратити. Чеширський Кіт порадив Алісі піти далі.
Так вона потрапила до березневого зайця, який разом зі Шляпником пили чай, за англійською традицією, але робили вони це не тричі на день, а постійно, так як це було їхнє покарання. Все, що було навколо, сильно дивувало Алісу. Було не справедливо, неправильно. А оскільки дівчинка завжди боролася з несправедливістю, вона і в цьому королівстві не могла змовчати, і коли почали несправедливо судити Пікового Валета, який нібито з’їв пиріг, приготований царською особою, Аліса сказала, що так робити не можна. Всі карти повстали проти неї, а Чеширський кіт, промовчав, як завжди загадково посміхаючись.
Дівчинка змахнула головою і прокинулася, як і раніше сидячи під віковим дубом в міському парку. Вона піднялася і пішла додому, щоб не запізнитися на обід, тримаючи під пахвою, свою улюблену книжку.