Селянин Солопій Черевик з дружиною і красивою чорнобривої донькою Параскою приїжджає на ярмарок у містечко Сорочинці. У Параску закохується випадково парубок Грицько, який побачив її під час переїзду через міст. На ярмарці він знайомиться з Параскою, якій і сам дуже подобається. Пригостивши Солопія Черевика кухлем горілки, Грицько домагається від нього згоди на своє весілля з Параскою. Але видати дочку за Грицька відмовляється сварлива дружина Черевика, Хівря. До зажуреному парубку беруться цигани, які виторгують у нього задешево волів.
По ярмарку поширюється слух про зачарований червоний жупан, який нібито колись належав одному бісу, вигнаному з пекла. Напившись, чорт заклав жупан на рік якомусь жиду, а той з користі продав її до терміну закінчення закладу. Жупан приносив нещастя всім своїм новим власникам, поки один з них не розрубав її на частини і не розкидав навколо Сорочинського ярмарку. Але з тих пір щорічно на ярмарок у Сорочинці являється чорт шукати шматки своєї свитки. Він знайшов уже їх усі, крім лівого рукава.
Історію про жупан розповідає в будинку Черевика його кум. У найстрашніший момент розповіді за вікном лунає рохкання, воно відкривається – і в кімнату заглядає страшна свиняча пика. Вся сім’я Черевика в страху розбігається; з-під стелі падає попиваючи, коханець Хіврі, якого вона перед несподіваним приходом чоловіка спішно сховала на горище.
На ранок на смерть переляканий Черевик йде на ярмарок продавати кобилу. На шляху його зупиняють у змові з Грицьком цигани. Зайнявши Солопія розмовою, вони непомітно перерізають вузду, відводять кобилу і прив’язують замість неї шматок червоного рукава. Обернувшись Солопій приймає рукав за чортову свитку і кидається бігти. Але його ловлять парубки (друзі Грицька), кажучи, що він – злодій, який намагався вкрасти кобилу «у доброї людини Черевика», а тепер хоче сховатися.
Солопія пов’язують, але його звільняє від уз ніби ненароком підійшовший Грицько. В обмін на звільнення Черевик вдруге дає згоду видати за Грицька Параску. На протести Хіврі тепер вже ніхто не звертає уваги. «Сорочинський ярмарок» Гоголя завершується картиною веселого весільного бенкету
Каждый человек растет и воспитывается с ясным осознанием понятий «хорошо» и «плохо». Эта тема поднимается и в детских сказках, и в кино, и в любых литературных произведениях. О силе добра говорят родители, учителя и воспитатели, поэтому нет такого ребенка, который не представлял бы себе, что такое хороший поступок другим, защищая младших, сберегая природные красоты, мы совершаем по-настоящему хорошие, добрые дела. В жизни очень важно прийти на выручку не только закадычному другу или пожилой родственнице, но и незнакомому человеку. Часто случается, что прохожему внезапно становится плохо на улице, и безразличный человек просто пройдет мимо, а в таких ситуациях бывает дорога каждая минута. Это значит, что нужно остановиться, по возможности присесть, по телефону вызвать скорую Увидев женщину с детской коляской, пытающуюся преодолеть высокий бордюр, бабушку с тяжелой кошелкой, потерявшегося на улице малыша, необходимо не только откликаться на о но и самостоятельно предлагать свои услуги. Уступить место в транспорте пожилому человеку, инвалиду или молодой маме, вместе со слепым перейти опасную дорогу, донести женщине тяжелые сумки, найти потерявшуюся игрушку ребенку – такие поступки должны войти в норму жизни и стать неотъемлемой ее частью. Но добро необходимо делать не только незнакомым людям. Нельзя забывать и о своей семье родителям в хозяйстве и воспитании младших детей, заботясь о здоровье бабушек и дедушек, о чистоте и порядке в доме. Тому, кто никогда не откликается на призывы о трудно придется во взрослой жизни. Люди станут избегать такого человека, и он рискует остаться без друзей. Но это не значит, что хорошие поступки нужно совершать с определенной выгодой для себя, стараясь лишь завоевать авторитет. Напротив, доброе дело только тогда становится добрым, когда оно совершенно бескорыстно. Лишь искренность, горячий порыв души могут сподвигнуть человека совершить по-настоящему хороший, нравственный поступок. Нужно помнить о том, что каждое хорошее деяние украшает жизнь и делает наш мир добрее. И если каждый человек внесет свою лепту в общее дело, то жизнь всех людей обязательно улучшится, и в мире будут править любовь, гармония и взаимопонимание.
Рассказ " Кавказский пленник " Л.Н.Толстого был написан им в 70-ые годы 19 века. Данное произведение основано на событиях из жизни самого писателя во время войны на Кавказе русских с горцами,а так же воспоминаниях солдат и офицеров воевавших и побывавших в плену. Более запоминающимися персонами для меня стали русский офицер Жилин и дочь татарина Дина. Основной сюжет развивался после того, как Жилин попал в плен. И где татарская девочка по приказам своего отца приносила пленнику хлеб и воду. Несмотря испытываемый страх перед инородцем, маленькая Дина с любопытством наблюдала за Жилиным и вскоре они подружились.Жилин для поддержания дружеских отношений, делал Дине подарки-лепил ей глиняных кукол. Русский пленный офицер заслужил доверие у отца девочки Абдулы своими добрыми делами для местных жителей он им всем чем мог,даже чинил часы хозяину, и тот стал закрывать его только на ночь в сарае. Конечно же Жилин воспользовался этим и совершил неудачный побег,после которого его бросили в сырую яму. И тут на пришла та самая маленькая Дина и офицеру бежать. Думаю Жилин всю свою жизнь помнил маленькую татарскую девочку, которая ему жизнь. В рассказе автор даёт нам возможность увидеть людей с разных сторон в зависимости от их места нахождения. И мы видим как место и события могут меняют людей до неузнаваемости. Но человек всегда должен быть человеком, и идти к своей цели и добиваться её! Жилин тому пример.Так же автор ярко показывает бессмысленность кровопролитной войны, огромные человеческие жертвы, тысячи искалеченных судеб. Завершить я хочу словами известного мыслителя: "Серьёзное стремление к цели-половина успеха в её достижении".Человек желающий и добивающийся своей цели, обязательно её достигнет.
Зміст
“Вечори на хуторі біля Диканьки” Гоголь скорочено
«Сорочинський ярмарок» скорочено
Селянин Солопій Черевик з дружиною і красивою чорнобривої донькою Параскою приїжджає на ярмарок у містечко Сорочинці. У Параску закохується випадково парубок Грицько, який побачив її під час переїзду через міст. На ярмарці він знайомиться з Параскою, якій і сам дуже подобається. Пригостивши Солопія Черевика кухлем горілки, Грицько домагається від нього згоди на своє весілля з Параскою. Але видати дочку за Грицька відмовляється сварлива дружина Черевика, Хівря. До зажуреному парубку беруться цигани, які виторгують у нього задешево волів.
По ярмарку поширюється слух про зачарований червоний жупан, який нібито колись належав одному бісу, вигнаному з пекла. Напившись, чорт заклав жупан на рік якомусь жиду, а той з користі продав її до терміну закінчення закладу. Жупан приносив нещастя всім своїм новим власникам, поки один з них не розрубав її на частини і не розкидав навколо Сорочинського ярмарку. Але з тих пір щорічно на ярмарок у Сорочинці являється чорт шукати шматки своєї свитки. Він знайшов уже їх усі, крім лівого рукава.
Історію про жупан розповідає в будинку Черевика його кум. У найстрашніший момент розповіді за вікном лунає рохкання, воно відкривається – і в кімнату заглядає страшна свиняча пика. Вся сім’я Черевика в страху розбігається; з-під стелі падає попиваючи, коханець Хіврі, якого вона перед несподіваним приходом чоловіка спішно сховала на горище.
На ранок на смерть переляканий Черевик йде на ярмарок продавати кобилу. На шляху його зупиняють у змові з Грицьком цигани. Зайнявши Солопія розмовою, вони непомітно перерізають вузду, відводять кобилу і прив’язують замість неї шматок червоного рукава. Обернувшись Солопій приймає рукав за чортову свитку і кидається бігти. Але його ловлять парубки (друзі Грицька), кажучи, що він – злодій, який намагався вкрасти кобилу «у доброї людини Черевика», а тепер хоче сховатися.
Солопія пов’язують, але його звільняє від уз ніби ненароком підійшовший Грицько. В обмін на звільнення Черевик вдруге дає згоду видати за Грицька Параску. На протести Хіврі тепер вже ніхто не звертає уваги. «Сорочинський ярмарок» Гоголя завершується картиною веселого весільного бенкету