Федько був справжній розбишака-халамидник. З ним весь час траплялись якісь історії. То шибку розіб’є, то око товаришеві підіб’є. Діти граються, ліплять хатки з піску, Федько раптом візьме та й поваляє — і своє, і чуже. А як хто заплаче, то звалить на землю й питає, чи наживсь на світі. Як той згоджується — відпускає, як ні, то ще й наб’є. Запускають діти змія, то Федько прийде (не криючись, не любив ховатись) та й одбере. Але бувало так, що візьме й оддасть змія, ще й ниток своїх дасть для вірьовочки. Батьки його за шкоду лаяли й били. Але й тут він поводиться не так, як усі діти: не плаче, не проситься, насупиться й сидить. Батько стане його бити — і не скрикне. Після цього батько вийме з кишені дві чи три копійки й дає йому.
— То тобі за те, а це за те, що правду говориш.
Федько, справді, не любить брехати й товаришів не видає.
А найбільше Федькові доставалося за Толю. Це була дитина тендітна, ніжненька, делікатна. Піде з Федьком, полізе на дерево, обов’язково подряпається, штанці порве. Мати лає, бо боїться, що Толині батьки виженуть їх з будинку і ніде буде жити. Батько б’є й наказує не водитися з благородними дітьми.
А Толі з Федьком і самому цікаво. От іде дощ, грім гримить, ллє як із відра. Страшно. Сидить Толя біля вікна, відійти не може. Мати заборонила дивитись, так воно ще цікавіше стало. І раптом бачить Толя, Федько з хлопцями вискакують під дощ. І так їм весело. Бігають, стрибають, дощик закликають, у воді то гвіздок, то підкову знайдуть, регочуться. Вибіг і Толя. Холодно йому, бархатні штанці замочив. А наступного дня Толя хворий, а Федькові хоч би що. Знову б’ють Федька.
НУЛЕВОЙ МИР - мир Лукоморья, история Лукоморья. Как бы увертюра к поэме, все темы, все герои поэмы проходят перед нами. Вместе тем, по словам ребят, Лукоморье - это тот мир, в котором происходят все события поэмы. Это НУЛЬ, начало, как бы пустое, объемлющее пространство, в котором начинают прорисовываться, выстраиваться иные миры. Сама граница Лукоморья по форме похожа на число 0: граница волшебного мира, вначале внутри - пустота, которая заполняется мирами других героев, историями других героев. Вместе с тем, на границе волшебного и неволшебного мира, но не внутри его, живут, по мнению детей, персонажи Лукоморья, «персонажи границы», оберегающие вход в волшебный мир: дуб, кот ученый, русалки, избушка на курьих ножках.
ПЕРВЫЙ МИР - мир (история) Финна и Наины.
ВТОРОЙ МИР - мир Черномора и его брата, история с мечом и головой.
ТРЕТИЙ МИР - мир Руслана и Людмилы.
ЧЕТВЕРТЫЙ МИР - мир Ратмира, мир любви и покоя.
Объяснение:
1.«Черные фраки мелькали и носились врознь и кучами там и там, как носятся мухи на белом сияющем рафинаде в пору жаркого июльского лета, когда старая ключница рубит и делит его на сверкающие обломки перед открытым окном; дети все глядят, собравшись вокруг, следя любопытно за движениями жестких рук ее, подымающих молот, а воздушные эскадроны мух, поднятые легким воздухом, влетают смело, как полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостию старухи и солнцем, беспокоящим глаза ее, обсыпают лакомые куски где вразбитную, где густыми кучами. Насыщенные богатым летом, и без того на всяком шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели вовсе не с тем, чтобы есть, но чтобы только показать себя, пройтись взад и вперед по сахарной куче, потереть одна о другую задние или передние ножки, или почесать ими у себя под крылышками, или, протянувши обе передние лапки, потереть ими у себя над головою, повернуться и опять улететь, и опять прилететь с новыми докучными эскадронами…»
Объяснение:
Здесь Н.В. Гоголь сравнивает с мухами людей , которые носятся по бальному залу без особой нужды и порядка. Эти люди столь же докучливы, сколь противные зудящие насекомые, они так же стремительно, но в то же время бесцельно перебегают в поисках развлечения.
Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже ігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За до виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.
Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину.
Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик, не змінюються.