Тема “Муха й Бджола”: зображення зустрічі Мухи й Бджоли, в якій кожна висловила свого життя та покритикувала іншу. Ідея “Муха й Бджола”: уславлення працьовитості, творчого натхнення, вміння раціонально використовувати час (Бджола); засудження ледарства, безпечності; прагнення жити за рахунок інших, задовольняючи власні потреби. В связи с ликвидацией склада полная распродажа! Основна думка “Муха й Бджола”: пошану і повагу має той у суспільстві, хто працює заради інших, приносить користь, марно не витрачає часу; ледарі — непрохані гості. Мораль байки “Муха й Бджола”: засудження нероб та ледарів. Композиція “Муха й Бджола” Байка побудована на протиставленні двох героїнь (Муха і Бджола), їх ставленні до праці, розваг, власного призначення в житті. Експозиція: зустріч читача з Мухою, що живе безтурботно, мов панночка. Зав’язка: розмова Мухи з Бджолою: сенс життя у розкоші, святкуваннях чи у повсякденній сумлінній праці? Кульмінація: непорозуміння між Мухою і Бджолою. Розв’язка: мораль байки. Характеристика героїв байки «Муха й Бджола» Л. Глібова Бджола -працьовита, відповідальна, економна (вміє раціонально використовувати час). Муха – ледача, хвалькувата, безпечна, настирлива, безтурботна.
"Шлях до щастя — робити щасливими інших". Роберт Інгерсолл
Казка Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц"... Для кого вона? Для дітей? Для дорослих? А можливо, для нас — для тих, хто вже не хоче вважати себе дітьми, але ще не став дорослим.
Тут, як у чарівній казці, є Принц і чудеса. Тільки от кінець сумний: Принц від укусу змії гине. Втішає лише одне: Маленький принц не вмер, а, як у казці, перенісся на свою планету. І все одно сумно. Напевно, тому, що Маленький принц "приручив" мене.
Мені він уявляється таким же беззахисним, як і його троянда. Він по-дитячому дивиться на світ і по-дитячому оцінює вчинки людей. Але його наївні висновки виявляються зовсім недитячими.
Маленький принц був дуже самотній. У нього була тільки гарна, але примхлива квітка. І вони не розуміли одне одного. Тому Маленький принц вирушив на пошуки друзів. Він знайшов друга. Ним став Лис.
Лис навчив його бачити те, що очами не побачиш, що можна відчути тільки серцем. "Проникливе одне лише серце", — сказав Лис. Саме серцем ми вибираємо друга. Не тому, що він високий, сильний, багатий, розумний або дає списати домашнє завдання чи контрольну роботу серце підказує, що ця людина мені близька, що ми зрозуміємо один одного, що ми потрібні один одному. Тоді це справжній друг, і він для мене — "єдиний у цілому світі".
Лис правильно сказав: якщо хочеш, щоб у тебе був друг, наберися терпіння. Всі люди різні, зі своїми достоїнствами й недоліками. І друзі не завжди можуть відразу зрозуміти одне одного, як Маленький принц і троянда, і роблять помилки, і кривдять. Але треба вміти зрозуміти й друг теж цьому навчиться.

Готовые школьные сочинения
Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Андреев Л. - Петька на даче (Рассказ)
июня212011
Петька - десятилетний мальчик, служащий парикмахерской. Парикмахерская, куда мать отдала Петьку в люди, находилась невдалеке от квартала, “заполненного домами дешевого разврата. Они господствовали над этой местностью и придавали ей особый характер чего-то грязного, беспорядочного и тревожного”. Мальчику “хотелось бы куда-нибудь в другое место”, но дни его тянулись однообразно: “И утром, и вечером, и весь Божий день над Петькой висел один и тот же отрывистый крик: “Мальчик, воды”, и он все подавал ее, все подавал”.
Петька часто проливал воду, худел, покрылся “нехорошими струпьями”. ‘Даже нетребовательные посетители с брезгливостью смотрели на этого худенького, веснушчатого мальчика, у которого глаза всегда сонные, рот полуоткрытый и грязные-прегрязные руки и шея”. Важнейшая деталь в облике Петьки, почти символ детского страдания: “Около глаз и под носом у него прорезались тоненькие морщинки, точно проведенные острой иглой, и делали его похожим на состарившегося карлика”. Но однажды произошло чудо: мать Петьки, кухарка, которую он при редких встречах “просил взять его отсюда”, отвезла его на дачу в Царицыно, где жили ее господа. “Он не знал, что такое дача, но полагал, что она есть то самое место, куда он так стремился”. Все, что дальше увидел Петька впервые в жизни: вокзал, из окна поезда поле, лес, то, как поезд взлетел на мост и точно повис в воздухе, - так потрясло его, “что глаза Петьки давно уже перестали казаться сонными, и морщинки пропали”. В первые дни пребывания на даче новые впечатления “смяли маленькую и робкую душонку” “этого современного дикаря, выхваченного из каменных объятий городских громад”. Но через два дня Петька “вступил в полное согласие с природой”. Однако на исходе недели пришло письмо с требованием вернуться в Москву, в парикмахерскую. К тому времени Петька про город уже забыл, он нашел “место, куда ему всегда хотелось уйти”. Услышав о письме, он, как Василий Фивейский и другие герои Андреева в минуты наивысшего потрясения, “закричал громче самого горластого мужика и начал кататься но земле”. Уже по дороге в город глаза Петьки снова стали “сонливы и апатичны, тонкие морщинки, как у старого человека, ютились около глаз и под носом”. Так замкнулся круг, выход из которого невозможен