Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги. Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного! Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.
В наше время люди редко читают литературу веков. Они более заинтересованы в новой литературе. Некоторые же не читают вообще. Но остались люди, которые отдают предпочтение к произведениям веков. В 18 столетии был век сентиментализма(или как по-другому чувство). В каждом произведении есть свой смысл, то что хочет донести до нас автор. Вот в 18 веке можно было многое прочувствовать, ведь в то время было крепостное право и большинство людей хотели освободить крестьян.
Во-первых, все произведения посвящены крестьянам, их жизни. Например, всеми известная повесть Карамзина "Бедная Лиза". Это произведение вряд ли оставит кого-то равнодушным. Оно пропитано переживаниями,любовью,предательством и расставанием. Что привлекает внимание в этой повести так это то, какая бывает несчастная любовь, любовь простой крестьянки и дворянина, и какими могут стать безрассудные действия героев, отчаявшиеся в любви. Также произведение "Путешествие из "Питербурга в Москву" о жизни крепостного крестьянства: о нищите народа, о трудной работе и продаже с публичного торга, показывающее насколько жестоко обходились с крестьянами.
Во-вторых, помимо грустных и трагичных произведений в 18 веке были еще и комедии, например, известное произведение "Недоросль" Фонвизина, эта забавная повесть впечатлит любого читателя.
Я думаю, люди все равно должны читать произведения тех веков, ведь как же мы узнаем как жили люди в те времена? Нам нужно знать историю, чтобы не повторить всего того, что было в снова.
гвидон гневный грозный
салтан молодой честный