...Степан ніколи не б'є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є кого іншого послати.
Шептало старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував скошену вранці траву… "Я на базар завтра не поїду, та й не переробився вдень, обурини возив…. міркував Шептало, і в кінських очах поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, довести, що той не мав кого послати у привід і лише через безвихідь потривожив Шептала.
… А може, конюх боїться, що ніхто з коней, окрім нього, не встигне до ночі порізати зелень і свині лишаться завтра голодні?
"Мало вас сьогодні ганяли,— злісно подумав білий кінь, відходячи вбік. — І як цей Степан терпить? Я навів би порядок. Водопій — то водопій, нічого витанцьовувати, ніби в цирку".
Страх провалюється все глибше,… ненависть розвіюється, і Шептало поглядає на конюха поблажливо: він не мститиметься Степанові за ті випадкові удари, без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней. Солодке почуття прощення й солідарності з конюхом охоплює Шептала. Він піднімає голову і ласкаво, заклично ірже.
Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим,…тільки тепер, викупавшись ..знову став сліпучо-білим красенем … Тепер зрозуміло, чому Степан насмілився хльоскати його батогом.
"Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?" Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить.
… тепер, серед пустинного темного лугу, ця довірливість була бажана й приємна. Вона єднала його із селом, із Степаном, як і недогнуздок, що час від часу потеленькував.
Шепталові подумалося, що весь сьогоднішній вечір … він відчував владну Степанову руку. Так застоялий жеребець змагається з вітром у прудкім бігу по колу, напнувши довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки.
…краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким. Сьогоднішнє перешумить. Хай завтра у привід відправить чи до міста, а згодом вони з конюхом порозуміються…. Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку … Коли звівся на ноги, вже не був білим конем;
Степан спав… Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною...
Весь рассказ — две страницы. Короче уже невозможно.Писатель рассуждает о том, что такое храбрость и на жизненных ситуациях ( защита своего квартала, проход через кладбище) доказывает, что в некоторых ситуациях и трус, бывает храбрецом, когда за ним стоит тот, кто ему доверился. Лвка, в обычной жизни трус, проявляет храбрость, когда речь заходит о защите своей сестры и семьи. Другой так боялся кладбища, что и днм обходил. Но пришлось ему отводить домой семилетнюю девочку, которая тоже боялась идти через него, так он е ещ и успокаивал, что мртвые в земле лежат. Третий был очень задирист, не давал никому прохода. но пошл работать и понял, что не задиристостью надо гордиться, а тем, что ты умеешь делать.Но всёже, лучше прочитать рассказ, он написан так, что подробный пересказ займет столько же места, сколько и сам рассказ.
З конюхом у нього особливі стосунки.
...Степан ніколи не б'є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є кого іншого послати.
Шептало старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував скошену вранці траву… "Я на базар завтра не поїду, та й не переробився вдень, обурини возив…. міркував Шептало, і в кінських очах поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, довести, що той не мав кого послати у привід і лише через безвихідь потривожив Шептала.
… А може, конюх боїться, що ніхто з коней, окрім нього, не встигне до ночі порізати зелень і свині лишаться завтра голодні?
"Мало вас сьогодні ганяли,— злісно подумав білий кінь, відходячи вбік. — І як цей Степан терпить? Я навів би порядок. Водопій — то водопій, нічого витанцьовувати, ніби в цирку".
Страх провалюється все глибше,… ненависть розвіюється, і Шептало поглядає на конюха поблажливо: він не мститиметься Степанові за ті випадкові удари, без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней. Солодке почуття прощення й солідарності з конюхом охоплює Шептала. Він піднімає голову і ласкаво, заклично ірже.
Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим,…тільки тепер, викупавшись ..знову став сліпучо-білим красенем … Тепер зрозуміло, чому Степан насмілився хльоскати його батогом.
"Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?" Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить.
… тепер, серед пустинного темного лугу, ця довірливість була бажана й приємна. Вона єднала його із селом, із Степаном, як і недогнуздок, що час від часу потеленькував.
Шепталові подумалося, що весь сьогоднішній вечір … він відчував владну Степанову руку. Так застоялий жеребець змагається з вітром у прудкім бігу по колу, напнувши довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки.
…краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким. Сьогоднішнє перешумить. Хай завтра у привід відправить чи до міста, а згодом вони з конюхом порозуміються…. Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку … Коли звівся на ноги, вже не був білим конем;
Степан спав… Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною...
Объяснение: